Дурак

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Дурак, -ка, м. = Дурень. Піди ж ти, чумак, піди ж ти, дурак, піди ж та проспись, із умом ізберись. Мет. 459.

Дурень

Дурень, дурник, дурко, дурбецело — дурна, нерозумна, недалека, інтелектуально обмежена людина.[1]

В українській розмовній річі також використовують словосполучення: набитий дурень (безнадійний, заплішений), дурна голова, вісімнадцятий туман, мідний лоб (нерозумна і вперта людина), голова з вухами (людина, позбавлена кмітливості)

Дурень:

  • Дурень — дурна, нерозумна людина.
  • Дурень — простонародне позначення олігофрена (розумово відсталої людини).
  • «Дурень» — популярна карткова гра.

Прислів`я та приказки про дурних

Бібліотека школяра

  • Із ним говорить, так треба гороху наїстись.
  • Дурному по пояс, а розумний сухим пройде.
  • На що йому рушниця, коли він стріляти не вміє.
  • З твоїм умом тільки в горосі сидіть.
  • Дурний розумного, а п'яний тверезого не любить.
  • Лоб широкий, а в голові тісно.
  • Носить голову тільки для шапки.
  • Голова як казан, а розуму ні ложки.
  • Під носом зійшло, а в голові не посіяно.
  • У нього горище без даху.
  • Подивився дурний на дурного та й похитав головою.
  • Що він дурень, так про це й рідна мати скаже.
  • Дурнів ні орють ні сіють: самі родяться.
  • Голова, як у вола, а все говорить мала.
  • П'яниця проспиться, а дурень ніколи.
  • Дурний та малий, що побачать, те й просять.
  • Дурний і хату спалить, так огневі рад.
  • Яким на світ показався, таким і під старість остався.
  • У дурного розумний, як більмо на оці.
  • Поки дурний наговориться, а розумний наробиться.
  • Дурень киснить, а розумний мислить.
  • За дурня несуть відповідь розумні.
  • Як порожньо в голові, то порожньо і в руках.
  • Нема в голові — нема і в гамані.
  • Не дав Бог ума — найдеться сума.
  • Як мама не вділила, то й коваль не викує.
  • Дурневі дати волю — що дитині бритву.
  • Дурню дай пошану, а він кричить: де я сяду.
  • Хоч за гроші відкупись, а від дурня сторонись.
  • Дурак такого нав'яже, що й розумний не розв'яже.
  • Дурню і чорт дорогу дає.
  • З дурнем вести розмову — що віять полову.
  • З дурнем говорить — що об стіну горохом бить.
  • У дурня бійкою ума не доб'єшся.
  • Дурень ні до ради, ні до звади.
  • Дурень думкою багатіє, а злиднем живе.
  • В очах миготить, а в голові не світиться.
  • Голова велика, а розуму мало.
  • Голова кобиляча, а розум курячий.
  • Великий до неба, а дурний як треба.
  • Не має третьої клепки в голові.
  • Пошли дурня по раки, а він жаб наловить.
  • Ворона літає, а дурень голову задирає.
  • Ані ївши, ані пивши, скачи дурню ошалівши.
  • Поїхав у поле вітру шукати.
  • Дурний не спить, а все йому сниться.
  • Дурний та малий здебільшого кажуть правду.
  • Дурень, у бочці сидячи, вовка за хвіст піймав.
  • Не будь дурнів на світі, то й розуму б не стало.
  • Чужий дурень — сміх, а свій дурень — стид.
  • Цей не зійде з ума, бо нема з чого.
  • Дурневі не страшно з ума зійти.
  • Радий дурень, що найшов дурнішого за себе.
  • Радий, як дурний в червоній шапці.
  • З бороною по воду поїхав, а з ціпом рибу вудить.
  • Чорт його не візьме, а Богові він не потрібен.
  • За дурною головою і ногам біда.
  • Дурень, а головою об стіну не б'є.
  • Вискочив —- як дурень із конопель.
  • Ворона й за море літає, та дурна вертається.

Іванко-дурник

Іванко-дурник (рос. Иван-дурак, Иванушка-дурачок, англ. Ivan the Fool) — частий персонаж російських народних казок. Іванко-дурник описується як симпатичний світловолосий і блакитноокий молодик. Згадується в таких російських казках як: «Свинка — золота щетинка», «Горбоконик», «Сивка-Бурка», «Іван селянський син і чудо-юдо», «Кінь, скатертина і ріжок» тощо.

В історіях, Іванко-дурник, зазвичай, зображується як мужичів син з бідної родини. Він, зазвичай, молодший з трьох братів, які, набагато розумніші, ніж він, проте які недобрі і заздрісні до нього.

Простота Івана і відсутність лукавства, завжди допомогають йому в його пригодах . Наприклад, він прислухається до свого серця, а не до розуму, він легко забуває про кривду і прагне допомогти іншим, навіть за свій рахунок. Його наївність, доброта і сміливість допомагають йому боротися з лиходіями, заводити друзів, завойовувати серця принцес і в кінцевому рахунку нагороджується.

Мораль цих історій в тому, що Іван-дурень, насправді, рідко дурень, він просто сприймаються таким завдяки своїй простоті характеру і веселістю. За однією з версій, персонаж «Іван-дурень», який був спочатку створений не був призначений бути дурнем взагалі. У той час (15-16 століття) російське слово «дурак» (укр. дурень) не мало негативної конотації, і використовувалося для позначення молодшого сина у родині. І тільки пізніше слово отримало нове значення, з якого виникла двозначність


ДУРЕНЬ ДУМКОЮ БАГАТІЄ

Борис ГРІНЧЕНКО

Наш Іван кохавсь у мріях - Думкою літає Та скарби усе знаходе, Гроші здобуває.

Одного разу пішов він На баштан до пана, Огірочки молоденькі Звабили Івана.

Взяв мішок Іван з собою, Повен щоб набрати, Та й почав він до баштану Стиха плазувати.

Як підліз до огірочків, Став він і гадає: "Це їй-богу мені щастя Зараз набігає.

Наберу цих огірків я Повну лантушину, А тоді візьму за їх я Добру копійчину.

За ті гроші собі маю Курочку купити, А та курочка курчаток Буде нам водити.

Я візьму оті курчата Та й пошлю я жінку Їх продати, і куплю я За ті гроші свинку.

Наведе мені та свинка Поросят чимало, Будуть в мене і ковбаси, Буде в мене й сало.

Тільки - ні! Ті поросята Я не буду їсти, А як виростуть, то й їх я Теж продам у місті.

За ті ж гроші всі куплю я Добрую коняку, І вона роботу буде Нам робити всяку.

А до того приведе ще Лошачка такого, Що швидкішого не буде Коника ні в кого.

Лошачка того продам я, Хату щоб купити,- Біля хати ж щоб садочок, Вишеньки та квіти.

А там далі і город щоб - І його чимало, Бо я хочу, щоб на ньому Все там виростало.

Огірків теж насаджу я, Бариша щоб мати... Тільки горе, що такий то Вже народ наш клятий:

Не вдержиш і огірочка, Вирвуть все до краю, Ну, байдуже, сторожів я Добрих понаймаю.

А сам вийду потихеньку Із своєї хати Та й піду у сторожів тих Варти вивіряти.

Так піду я понад краєм Та й гукну: "Не спіте! Гей, чи чуєте? Город мій Добре бережіте!"

Та й згукнув Іван, мов справді В нього вже те діло. На баштані ж тому двоє Сторожів сиділо,-

Як почули вони Йвана, Кинулись до нього Та й піймали зараз в руки Із мішком дурного.

Попобили бідолаху, Мали ще й в'язати... Та вже вихопився якось Та мерщій тікати!

Як вернувся, ще довгенько Чув побиту спину, Та нікому не хвалився Про свою причину.

Та вже потім жінці якось Розказав се діло, Та - сусіді, трохи згодом Всюди облетіло.

Почали тоді сміятись: "Он як наші вміють, Що думками із нічого Швидко багатіють!"