Цоркотіти
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 21:10, 24 листопада 2015; Регурецька Вікторія (обговорення • внесок)
Зміст
Словник Грінченка
Цоркотіти, -кочу, -тиш, гл. 1) Звенѣть, бренчать, брякать, звякать. Вх. Зн. 78. 2) О тетеревѣ: кричать. Ґотур цоркотит. Вх. Зн. 78.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЦОРКОТІТИ, очу, отиш, недок., діал. Підсил. до цоркати. * Образно. Легінь схаменувся, розглянувся навколо, побачив вила із залізним держаком; ухопив їх і почав по черзі молотити старого коня і стару кобилу. Аж кістя в них цоркотіло! (Три золоті слова, 1968, 74).
СЛОВОФОРМИ. ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК.
цоркотіти - дієслово, недоконаний вид, II дієвідміна
