Кавуняччя
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:16, 24 листопада 2015; Mstarasenko.pi15 (обговорення • внесок)
Кавуняччя, -чя, с. Собирательное отъ кавун. І як уродився ж той баштан! то кавуняччя оттаке, а дині оттакі! Рудч. Ск. II. 9.
<<Словник української мови>>
КАВУНЯ́ЧЧЯ, я, сер., збірн., розм. Кавуни. — А кавуняччя в нього яке! Так черева проти сонця й повивертало!(Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 51); Величезна гора, складена з кавуняччя, здіймається над палубою (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 144).
<<Орфографічний словник української мови>>
кавуня́ччя іменник середнього роду розм.
