Призба

При́зба, -би, ж. Заваленка. Чуб. VII. 380.

Сучасні словники

ПРИЗЬБА, би, ж. = Призба. Стара сиділа з дочкою на призьбі і здалека вгледіла сина. Стор. МПр. 56. А в нашого господаря мальована присьба,

                          Сіло собі кругом столу женчиків із триста…

Словарь української мови/ Упор.з дод.власн.матеріалу Б.Гринченко: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К.: Вид-во Академії наук Української РСР,1958. Том 3. — С. 417.

Призьба — [при/з'ба] -бие, д. і м. -б'і.; и, ж.

Орфоепічний словник української мови. - «Перун». 2008

Призьба - невисокий, переважно земляний насип вздовж стін хати знадвору … І дід, і баба у неділю На призьбі вдвох собі сиділи Гарненько, в білих сорочках (Шевч., І, 1963, 310); Призьба підмащена жовтогарячою глиною (Кучер, Зол. руки, 1948, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 622.

При́зьба = при́зба = при́спа — не¬високий, перев. земляний насип вздовж стін хати знадвору; місце для сидіння, відпочинку. І дід, і ба¬ба у неділю На призьбі вдвох собі си¬діли Гарненько, в білих сорочках (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 480.

При́зьба — невеличкий зовнішній виступ у вигляді земляного насипу, влаштований з одного або кількох боків будівлі. Мав поширення в українському народному житловому будівництві. Википедия

Ілюстрації