Калябура

Калябу́ра, -ри, ж. Лужа.

«Словарь української мови»

Калябу́ра, -ри, ж. Лужа. З чужого коня і серед калябури вставай. Ном. № 9691.

Сучасні словники

КАЛЮ́ЖА, і, ж. Заглибина в грунті, наповнена водою або іншою рідиною. А сирота її в селі.. Лопуцьки їсть, ставочки гатить В калюжах з дітьми у яру (Шевч., II, 1953, 13); Ринок, при якому містився суд,— се була широка квадратова площа, з калюжею на середині (Фр., VII, 1951, 305); Величезна калюжа заросла травами, ліловими дзвониками і скидалась на озеро (Донч., VI, 1957, 266); // чого. Вода або інша рідина, налита у великій кількості на якій-небудь поверхні. — Упала я і далі нічого не пам’ятаю. Коли очунялась, аж уся в крові плаваю,— отака калюжа!.. (Мирний, III, 1954, 170).

Калюжа, -жі, ж. Лужа, грязь. Не шукай моря, у калюжі втопишся. Ном. № 1982. Зараз, чи калюжку вбачать де на дорозі, — так у калюжу і лізе в кармазинах. К. ЧР. 87. Ум. калюжка. Калюжка після вчерашнього дощику. Кв. II. 156.

ЛУЖА ж. лужица, калуга, калюжа, лыва, застойная вода, плоская яма, наполненная дождевою, снеговою водою (глубокая, колдобина, колдобоина, бакалдина); лужи от разлива, полои; грязный скоп воды; ряз. запруда, прудок, ставок. Пригонит нужа к поганой луже. Нет того хуже, как пить из поганой лужи. Высохло море, а все не луже брат. Тонуть, так в море, а не в поганой луже! Пьяному море по колено, а лужа по уши. Метко попадает ногой в лужу. Не море сталось, лужа. Переплыл море, да в луже утонул. Не ищи моря, и в луже утонешь. Не море топит, а лужа. В луже и сам себя не признаешь. В лужу глядеться, и на себя не походить. Лужавина, лужина, лужа, низменное мокрое место, мочажина, лужнище ср. пск. твер. Лужевина, лужевина, лужевина пск. твер. остатки, признаки лужи, разлива, пересохшая лужа. Лужник м. ряз. лужина, более обширное мокрое место, мочажинник; || сар. вообще лужи. Бабы на лужах, на лужнике конопель стелют. Лужаник м. ряз. приозерный житель, рыбак. Лужный, к луже относящ. || Церк. луговой, к лугу относящ. Лужистое место, обильное лужами, низменое, мокрое. Лужеватый, лужистый, в меньшей степени (см. также луг).

КАЛЮ́ЖА, і, жін. Заглибина в ґрунті, наповнена водою або іншою рідиною. А сирота її в селі.. Лопуцьки їсть, ставочки гатить В калюжах з дітьми у яру (Тарас Шевченко, II, 1953, 13); Ринок, при якому містився суд, — се була широка квадратова площа, з калюжею на середині (Іван Франко, VII, 1951, 305); Величезна калюжа заросла травами, ліловими дзвониками і скидалась на озеро (Олесь Донченко, VI, 1957, 266); // чого. Вода або інша рідина, налита у великій кількості на якій-небудь поверхні. — Упала я і далі нічого не пам'ятаю. Коли очунялась, аж уся в крові плаваю, — отака калюжа!.. (Панас Мирний, III, 1954, 170)