Вороб’я
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:35, 22 листопада 2015; Vdbilyk.is15 (обговорення • внесок)
Вороб’я, -б’яти, с. 1) = Гороб’я. 2) Маленькій ребенокъ (шутливо-ласкательное). Ум. Вороб’ятко. А старая єго мати на кріселку сидить, маленькоє вороб’ятко на руках держить. Гол. І. 116.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ГОРОБ'Я́, яти, сер., розм. Те саме, що горобеня. Так цвірчить і стриба горобець перед котом, що вловив гороб'я і.. покручує довгим хвостом та висвічує хижо очима (Панас Мирний, IV, 1955, 300); Поливали грядки.. Малеча — хто з чим: з кухликом, з мисочкою. Набере, — гороб'яті напитися саме, — а несе бережно, щоб не схлюпнути ж (Андрій Головко, I, 1957, 182).
Орфографічний словник
гороб'я іменник середнього роду, істота розм.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 254.