Рюма
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 16:31, 22 листопада 2015; Oooleksiuk.pi15 (обговорення • внесок)
Рюма, -ми, об. Плакса. См. Рюмса.
Рюма и, чол. і жін., розм. Плаксива людина. — Ану, Васильку,.. перекриви оту рюму (Панас Мирний, IV, 1955, 71).
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 919.
