Пастух

Словник Грінченка

Пастух, -ха, м. Пастухъ. А овечка й каже: то ж то треба пастуха слухать, як пасе. Рудч. Св. І. 41. Ум. Пастушок.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПАСТУ́Х, а, чол. Той, хто пасе стадо, череду, отару і т. ін. На далекому обрії засвітилося багаття — то пастухи розпалили вогнище (Гнат Хоткевич, I, 1966, 90); На лісовій галявині під доглядом пастухів паслися корови й коні (Олесь Донченко, II, 1956, 62). Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 91.

Синоніми та їх значення:

ТАБУ́ННИК, а, чол. Той, хто наглядає за табуном (у 1 знач.) на випасі. — Навіщо ти їх годуєш? — здивувалися табунники. — Що це? — Овес. Росіяни завжди годують коні вівсом. Він ситніший за сіно. Від нього коні міцнішають, — відповів Рахім (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 352).

СТА́ДНИ́К, а, чол. 1. заст. Пастух (перев. при табуні). Вже панський стадник Опанас, Покинувши товар, що пас, 3 кишені витягнув сопілку (Євген Гребінка, I, 1957, 57). 2. діал. Плідник (жеребець або бик) при стаді.

ЧЕРЕДНИ́К, а, чол. Людина, яка пасе череду; пастух. Чередники хльоскали батогами, підганяючи останніх у череді корів (Степан Васильченко, II, 1959, 379); Тимко під'їхав до артільного двору, коли вже зовсім звечоріло і чередник гнав з поля овець (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 35); * Образно. Зійшла перша вечірня зірка, а за нею друга, і виплив дворогий чередник їхній — місяць (Оксана Іваненко, Тарас. шляхи, 1954, 12).

ВОЛОПА́С, а, чол. Той, хто пасе воли. І тільки волопас там [у руїнах] сходить на чолі Важкої череди в години водопою (Микола Зеров, Вибр., 1966, 467); Вона [змія рабства] віками, хижа й ласа, І хлібороба й волопаса Стискала закрутом слизьким (Максим Рильський, Сад.., 1955, 80).

ВІВЧА́Р, я, чол. 1. Той, хто доглядає овець; овечий пастух, чабан. Був на селі Вівчар Тарас; Він панових овечок пас (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 78); Ой, по горі, по горі Гонять вівці вівчарі (Іван Нехода, Під.. зорею, 1950, 199). 2. Той, хто займається вівчарством.

ВАТАГ, а, чол. 1. Той, хто керує ватагою; ватажок. Попереду молодий ватаг На воронім коні грає (Павло Чубинський, V, 1874, 1052). 2. Старший чабан. Згадуються йому оповідання вівчарського ватага (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 259).

Ілюстрації