Осавул

Осавул, -ла, м. Есаулъ. Беруть коня осавули, товариство зброю. Чуб. V. 811.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОСАВУ́Л, а, чол., іст. 1. Виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад на Україні в XVII—XVIII ст. Після шведської пожоги, тоді, як протурили запорожців з Чортомлика у Туреччину.., був військовим осавулом оцей самий Дорош (Олекса Стороженко, I, 1957, 202); Молодий гетьман Остряниця і старезний Гуня, а за ними полковники, осавули і генеральний бунчужний ішли на чолі силенного війська (Олександр Довженко, I, 1958, 272). 2. Офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії. Під'їхав калмик-осавул, і козачня, понасуплювавшись, мовчки розступилася перед ним (Олесь Гончар, II, 1959, 93). 3. рідко. Те саме, що осавула 1. — Як був інший осавул над нами, ми їли на обід та на вечерю мамалигу з бринзою(Нечуй-Левицький, III, 1956, 296). Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 751.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

осаву́л — виборна службова осо¬ба, що обіймала одну з адміністра¬тивно-військових посад в Україні XVII – XVIII ст.; як старшинська посада в козачому війську мала власну ієрархію: генера́льний осаву́л, і, полкови́й осаву́л, артилері́йський осаву́л, со́тенний осаву́л. Бе¬руть коня осавули, товариство зброю(П. Чубинський); Молодий гетьман Остряниця і старезний Гуня, а за ним полковники, осавули і генеральний бунчужний ішли на чолі силенного війська (О. Довженко). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 421.

«Словники України on-line»

осаву́л – іменник чоловічого роду, істота

________________________________________ відмінок однина множина називний осаву́л осаву́ли родовий осаву́ла осаву́лів давальний осаву́лові, осаву́лу осаву́лам знахідний осаву́ла осаву́лів орудний осаву́лом осаву́лами місцевий на/в осаву́лові, осаву́лі на/в осаву́лах кличний осаву́ле осаву́ли

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

осавул перевод с украинского на русский Существительное м 1. есаул. (в помещичьем имении) приказчик

Цікаві факти

Цікаві факти з історії козацтва

Життя козаків

Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством і магометанством. Показово, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом. У козацький побут органічно ввійшли тюркські слова (кіш, осавул, булава, бунчук, барабан, табір, майдан тощо), татарські озброєння (крива шабля), одяг і звичаї (шаровари, оселедець тощо). - Перші згадки про козацтво датуються ХIIІ ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно формується водночас зі шляхтою протягом XV-XVI ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять. - У Запорізької Січі була своя територія, що називалася Кіш. По полю розкидані курені, що нагадують окремі держави. Керували ними виборні кошові отамани, які обиралися Більшою радою «зі своїх же запорізьких козаків». Усі важливі питання вирішували разом на загальних зборах. Був і свій запас провізії, і кашовар. - Кожен християнин чоловічої статі, незалежно від свого соціального стану, міг приєднатися до козацького братства. Міг він і при бажанні покинути його. Але щоб козака прийняли на Січ, він повинен був: знати українську мову, мати православну віру, вміти володіти зброєю, бути неодруженим, дотримуватись традицій товариства та клятви вірності йому. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім’ю і проживати за межами Січі. - Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом – оселедець. Як ця чуприна виростала велика й довга, що аж заслонювала очі, то козак закладав її за вухо. Невід’ємною частиною життя козаків була люлька. - Здоровилися запорожці також на свій спосіб. Виберуться, бувало, в гості до чийого куреня або зимовика, то ще сидячи на конях, гукають: "Пугу, пугу, пугу!" — тричі, раз за разом. Господар загляне через віконце і відповість двічі: "Пугу, пугу!" - Запорозькі козаки мали звичай насипати кургани, або пагорби, щоб ховати в них тих, хто чимось відзначився. І якщо хто-небудь загинув у бою за Батьківщину, то йому споруджують такий самий мавзолей, навіть коли його тіло не було знайдене. - Повернувшись з походу, козаки ділили здобич. Потім починали гуляти. У пияцтві та гулянні вони старалися перевершити один одного. Але вживати спиртне під час військових походів було заборонено. За пияцтво, як і за зраду, передбачалася смертна кара. У жодній армії світу не було таких вимог. - Збереглися цікаві факти про козаків, у яких розповідається про дивний козацький човен, який був прообразом… сучасного підводного човна! Він мав два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. Коли козаки наближались до ворога баласт викидався, човен несподівано піднімався на поверхню води, а козаки з’являлися, ніби з морського дна.

Більше читайте тут: [[1]]

Матеріал з Вікіпедії

Осавул (тюрк. yasaul, ясаул, «начальник»): • військове звання (уряд) у Війську Запорозькому, виборна службова особа. • військове звання у козачих військах Російської імперії. Відповідало капітану армії; • військове звання у військах Української Народної Республіки. У 1917—1920 роках відповідало підполковнику армії, з 1920 року — майору. Гетьманщина В 17—18 століттях осавули поділялися на генеральних, полкових і сотенних. Полкові (по два в кожному полку) і сотенні осавули відали військовою підготовкою козаків, забезпеченням полку чи сотні озброєнням і боєприпасами (крім артилерії), складали козацькі реєстри, статути тощо. У Гетьманщині в генеральній артилерії служили артилерійські осавули, які відали генеральними обозами і були заступниками генерального обозного. На Запорожжі до складу військової старшини належав курінний осавул. Російська імперія Звання осавула вважалося в козачих військах другим після отаманського. У 1775 році за розпорядженням князя Потьомкіна було вказано полкових осавулів вважати «пристойно офіцерському званню». У 1798—1800 роках чин осавула був порівняний з чином гусарського ротмістра, і з того часу надавав його володареві спадковедворянство. Надалі осавул обер-офіцерський чин IX класу в козачих військах в 1798—1884 роках і в 1884—1917 роках — VIII класу в Табелі про ранги. У 1798 році прирівняний до чину ротмістра в кавалерії і капітана в піхоті.

Більше читайте тут: [[2]]

Матеріал з Вікіпедії

Осавул (тюрк. yasaul, ясаул, «начальник»): • військове звання (уряд) у Війську Запорозькому, виборна службова особа. • військове звання у козачих військах Російської імперії. Відповідало капітану армії; • військове звання у військах Української Народної Республіки. У 1917—1920 роках відповідало підполковнику армії, з 1920 року — майору. Гетьманщина В 17—18 століттях осавули поділялися на генеральних, полкових і сотенних. Полкові (по два в кожному полку) і сотенні осавули відали військовою підготовкою козаків, забезпеченням полку чи сотні озброєнням і боєприпасами (крім артилерії), складали козацькі реєстри, статути тощо. У Гетьманщині в генеральній артилерії служили артилерійські осавули, які відали генеральними обозами і були заступниками генерального обозного. На Запорожжі до складу військової старшини належав курінний осавул. Російська імперія Звання осавула вважалося в козачих військах другим після отаманського. У 1775 році за розпорядженням князя Потьомкіна було вказано полкових осавулів вважати «пристойно офіцерському званню». У 1798—1800 роках чин осавула був порівняний з чином гусарського ротмістра, і з того часу надавав його володареві спадковедворянство. Надалі осавул обер-офіцерський чин IX класу в козачих військах в 1798—1884 роках і в 1884—1917 роках — VIII класу в Табелі про ранги. У 1798 році прирівняний до чину ротмістра в кавалерії і капітана в піхоті.