Звук

Звук, -ка, м. = Гук.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970-1980)

ЗВУК, чол.

1. род. у. Слухове відчуття, що викликається механічними коливаннями; те, що людина чує, сприймає органом слуху.

 Приходжу, чую здалека: дрень-дрень... стук молотів... За звуком тим ступаю (Іван Франко, XIII, 1954, 64); 

 Хвилину постояв Андрій: розглядався, слухав, ловив найменший звук, виміряв у темряві віддаль од себе до 
 обозу (Дмитро Бедзик, Студ. Води, 1959, 47); 

 Вуха поступово звикали до шуму порогів, а більше жодних звуків у степу не було (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 196); 

 //  Спів, музика. З глибоких долин чути звук пастушого ріжка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 311); 
 
 Ніч, місяць, верби, шелестіння, Обійми рук і щастя мук, І в невимовному горінні Жагучий солов'їний звук (Максим Рильський, I, 1960, 136); 

 Звуки народних оркестрів порушували ранкову тишу (Радянська Україна, 3.I 1948, 3); 

 //  перев. мн. Мелодія. У Вольдемаровій кімнаті то тихо, то голосно грав радіола. Линуть звуки танго (Захар Мороз, П'єси, 1959, 311); 

 Під звуки «Марсельєзи» було піднято червоний прапор на щоглі повсталого «Потьомкіна» (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 34).

2. род. у, фіз. Поширювані в пружних тілах (твердих, рідких і газоподібних) механічні коливання.

 Звук у наш час — чудовий засіб проведення багатьох наукових досліджень, він широко застосовується і в техніці (Наука і життя, 10, 1962, 40); 

 — Ну, а коли ти вже прилетиш до нас, Петрику, на своєму? На тому, що швидше звуку? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 8). 

3. род. а, муз. Тон певної висоти і сили (на відміну від шуму).

 Музичний звук відкриває безмежний простір для утворення не лише красивих звукових форм, але й наповнювання їх змістом живої 
 творчої душі художника (Історія української музики, 1922, 23); 

 Він почав оповідати другий свій сон. Він був ніби в концерті. Се була музика нових поколінь, 
 нечувані комбінації звуків (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 387).

4. род. а, лінгв. Членороздільний елемент людської мови, утворюваний за допомогою органів мовлення.

 Найдужче мучився [панотець] звуком «и», бо ані тни не міг вимовити його на кінці слова (Лесь Мартович, Тв., 1954, 255); 

Складотворчий звук; Голосні звуки.

♦ Ні звуку — абсолютне мовчання, глибока тиша. — Коли цей айн-цвай повертатиметься, покладіть.. тільки щоб ні звуку. — Буде виконано (Олесь Гончар, III, 1959, 258); На кораблях — ні поруху, ні звуку. Матроси стоять на юті, мов статуї (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 21); Пустий (порожній) звук — те, що позбавлене будь-якого значення, ваги. — В цій кривавій боротьбі, Папо, з поступом наук Ти пустий сьогодні звук!.. (Іван Франко, XIII, 1954, 398).

Ілюстрації