Руно

Руно, -на, с. 1) Руно. Вас. 198. Од вовка втечи, а руно принеси. Ном. № 10240. Шерсть на тій собаці як руно. Черк. у. 2) мн. Всходы. Подивитись на руна польові: жити такі, що й вуж не пролізе. МВ. (О. 1862. І. 74). Ум. Рунце. Ном. № 10240. Руне́нце. Тепер вовниця дорога: як руненце, так копа. Мил. 44.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 910.

РУНО

1, а, сер. Густа і довга вовна з овець, яка не розпадається на окремі пасма, а становить одне ціле. — А хіба ж не радується душа, коли острижеш, барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і — на весь сарай! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 148); Лискуче руно славно в'яжеться, не розсипається (Костянтин Гордієнко, Вірність, 1943, 69); * Образно. Туман розвіявся, як дим, тільки де-не-де останні його волохаті руна танули в бузкових ущелинах(Олесь Донченко, III, 1956, 504); * У порівняннях. Шерсть на тій собаці як руно (Словник Грінченка);

// Вовна, настрижена з однієї вівці. Тільки він один щодня здіймав панові п'ятдесят — шістдесят тонких рун(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 48);

// Овеча шкура з вовною. Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном. Сів на цім місці тоді і улюблений син Одіссеїв (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 274); * У порівняннях. Не встрелив велета господь своїм ясним перуном, він тільки сном його накрив, немов м'якеньким руном (Леся Українка, I, 1951, 459);

// перен. Густе, пишне волосся. — Здорові! — привітався він, скидаючи.. шапку та показуючи ціле руно посивілого волосся на голові (Панас Мирний, III, 1954, 12).

Золоте руно: а) в старогрецькій міфології — золота бараняча шкура. Фантастичні оповідання про населення Причорномор'я збереглися в деяких грецьких легендах про золоте руно, про мандрівки Одіссея тощо (Історія СРСР, I, 1956, 17); б) те, що має найвищу якість, є найціннішим. Отари [овечок] — золоте руно степовиків — блукають по всьому примор'ю (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 316).

Ілюстрації