Рум’янець

Рум’янець, -нця, м. Румянецъ. А в рум’янцю така сила, що всі квіти погасила. Чуб. V. 38.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Тлумачення, значення слова «рум'янець»: РУМ'Я́НЕЦЬ, нця, чол. 1. Природний рожевий або червонястий колір щік, обличчя. А воно молоде, то швидко і виходилося собі, оздоровіло; вже й у рум'янцях, і весела [Галя] (Марко Вовчок, I, 1955, 157); Хоч і швидко пройшов він до контрольної, дівчата в дослідній помітили, що рум'янець на його круглих щоках став не такий рожевий (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 134); // Жовтий відтінок забарвлення щік, обличчя хворої людини. У своїй прозорій жовтизні вони [клени] нагадували рум'янець сухотниці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 248); Лікарка відкриває двері крайньої палати, і Галина відразу пізнає запале, гостроносе, в хворобливих жовтих рум'янцях обличчя Григорія (Михайло Стельмах, II, 1962, 253); // Почервоніння обличчя від припливу крові. Після курної кузні морозне осіннє повітря залило лице Давидові рум'янцем (Андрій Головко, II, 1957, 17); Обличчя раптом взялося жарким рум'янцем, очі заблищали (Василь Козаченко, Серце матері, 1947, 155); // Рожевий або червонястий колір щік як результат уживання рум'ян. ♦ Зайтися рум'янцем див. заходитися 2; Закрашатися (закрашуватися, закраситися) рум'янцем див. закрашатися; Заливатися (залитися, заллятися) рум'янцем див. заливатися; Зловісний (сором'язливий і т. ін.) рум'янець; Рум'янець сорому (гніву, збентеження і т. ін.) — почервоніння обличчя, викликане яким-небудь почуттям. Зловісний рум'янець забагрив його обличчя. Він знавіснів (Олександр Довженко, I, 1958, 295); Павло зблід, якось знітився і ще нижче пригнувся до столу. Далі густий рум'янець сорому за батька залив йому обличчя (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 317); Отець Вікентій жбурляє газету на стіл і відчуває, як його обличчя щипає рум'янець гніву (Михайло Стельмах, І, 1962, 415); Наводити (навести) рум'янець див. наводити; Обливатися (облитися) рум'янцем див. обливатися; Палати (пашіти і т. ін.) рум'янцем (рум'янцями) — мати червоний колір (про шкіру щік, обличчя). Трохи загоріле обличчя [молодички] так і пашіло рум'янцем (Борис Грінченко, II, 1963, 330); Біля ополонки стояла Зінька, виполіскуючи білизну. Руки в неї були червоні від крижаної води, а щоки аж пашіли рум'янцями (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 18); Рум'янець заливає (залив і т. ін.) обличчя (лице і т. ін.) див. заливати. 2. перен. Рожево-червоне або багряне забарвлення чого-небудь від променів сонця під час його сходу чи заходу. В невеличкому березовому гайку, ніби в чародійному ліхтареві, догорає сонце, і кожна берізка міниться багатством барв — від.. ніжного рум'янця на стовбурах до темно-вишневого в гіллі (Михайло Стельмах, I, 1962, 352). 3. перен. Червоний або рожевий бік (боки) плоду, червона пляма на плоді. Яблук рум'янець і пахощі трав Осені сипле бобровий рукав (Максим Рильський, III, 1961, 230). 4. тільки мн., розм. Те саме, що рум'яна. — Обголив я вуса й бороду, намазав щоки рум'янцями (Нечуй-Левицький, III, 1956, 41). 5. заст. Зілля, яким рум'янилися (у 2 знач.). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 907.

Ілюстрації