Хвастун
Хвастун, -на, м. Хвастунъ, хвастливый человѣкъ. Ном. № 2572. Хвастун іде земля гуде, тин розлягається; на хвастуні свити нема, він величається. Нп.
ХВАЛЬКО́розм. (людина, яка любить хвалити себе, хвастати ким-, чим-небудь), ХВАСТУ́Нпідсил. розм.,
ХВАСТпідсил. розм., ВИХВАЛЯ́КАпідсил. розм.;
САМОХВА́Л, САМОХВА́ЛЕЦЬ (той, хто хвалить себе);
ФАНФАРО́Н розм. (хвалькуватий базіка). Якщо Леон не пустодзвін, не хвалько і підприємство його справді так розвивається, як він тут наплескав, то йому, мабуть, скоро доведеться поширити виробництво (Ірина Вільде); Отой Вітя, що сидить на третій парті від столу, страшенний хвастун (О. Іваненко); [Данило:] От уже й видко, що ти хваст! Чого ж то так, що як про тебе, то й пісня буде, а про мене ні? (І. Карпенко-Карий); Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, Задаваку: Кіт-хвастун (Г. Бойко); І в великому натхненні Хоче ділом доказати [Атта Троль], Що не марний самохвалець, А митець великий справді (Леся Українка).
Ілюстрації
Медіа
Див. також
ХВАСТУ́Н, а́, ч., розм. Хвастовита людина; хвалько. Ремул, Рутульської породи, ..Хвастун і дурень од природи, Що ні робив, то все не в лад (Котл., І, 1952, 237); Отой Вітя, що сидить на третій парті від столу, страшенний хвастун (Ів., Таємниця, 1959, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 34.
ХВАСТУ́Н, а, чол., розм. Хвастовита людина; хвалько. Ремул, Рутульської породи, ..Хвастун і дурень од природи, Що ні робив, то все не в лад (Іван Котляревський, I, 1952, 237); Отой Вітя, що сидить на третій парті від столу, страшенний хвастун (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 29).
http://orfograf_ukr.academic.ru/
Джерела та література
Словник української мови "Академічний тлумачний словник"
Орфографічний словник української мови