Ворожка
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:00, 20 грудня 2014; Гончарук Вікторія (обговорення • внесок)
Ворожка, -ки, ж. Гадалка, ворожея. У ворожки хліба трошки. Ном. № 231. Ворожка з бісом накладає. Ном. № 232. Ум. Ворожечка.
Сучасні словники
Ворожка ВОРО́ЖКА, и, ж., заст. 1. Жінка, яка ворожить (у 1, 2 знач.). Пішла вночі до ворожки, Щоб поворожити: Чи довго їй на сім світі Без милого жити? (Шевч., І, 1963, 58); — Це тобі ворожка наворожила?.. Такої правди в тім ворожінні, як світла в льоху (Руд., Остання шабля, 1959, 197).
Знахарка. Він дозволяв ворожкам робити з жінкою, що їм забагнеться, аби звести її на ноги (Коцюб., І, 1955, 228). воро́жка-іменник жіночого роду, істота (Орфографічний словник української мови)
Ілюстрації
  |
