Давлючий
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 10:47, 3 грудня 2014; Павленко Оксана Анатоліївна (обговорення • внесок)
Давлючий, -а, -е. Трудно проглатываемый (о пищѣ). См. Давучий.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Словник української мовиАкадемічний тлумачний словник (1970—1980) ДАВЛЮ́ЧИЙ, а, е, розм.
1. Який давить. У Глущука до горла підкотився гарячий давлючий клубок (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1950, 10); Розібрав його кашель такий давлючий, що аж сльози з очей покотилися (Михайло Чабанівський, Балкан. весна, 1960, 455).
2. Який важко проковтнути (про їжу). [Ліза:] Ніхто не їсть [пряників], такі вони давлючі (Іван Кочерга, II. 1950, 157).
Ілюстрації
|
|
|
|
