Дитина

Зміст

1 Словник Грінченка
2 Сучасні словники
- 2.1 Словник української мови .Академічний словник.
- 2.2 Фразеологічний словник
3 Ілюстрації
4 Додаткові дані
5 Іноземні словники
6 Цікаві факти
7 Джерела та література

Словник Грінченка

Дитина, -ни, ж. 1) Ребенокъ, дитя. Тоді мама біду знає, коли малую дитину має. Ном. № 9189. Він мені за дитину рідну став. МВ. І. 22. Знайти дитину. Родить дитя. Нарядити дитину. Родить дитя — преимущественно помимо брака. 2) Сынъ или дочь, хотя бы и взрослые. Чи я в тебе, мати, не твоя дитина, коли моя мука тобі дуже мила. Мет. 70. Батькова дитина. Ном. № 7485, мамина дитина. Любимчикъ отца, матери. 3) Продавати дитину. Родъ игры. О. 1861. XI. 30, 51. Ум. Дитинка, дитинонька, дитиночка. Аби дружинна, дасть Бог дитинку. Ном. № 9181. Ой кіт буде воркотати, дитиночка буде спати. Макс. (1849), 103.

Сучасні словники

Словник української мови .Академічний словник.

ДИТИ́НА, и, жін. (мн. діти, ей). 1. Маленька дівчинка або маленький хлопчик. Сільська дитина росла серед природи (Михайло Коцюбинський, III, 1955, 26); Для дитини світ кінчається За сусіднім частоколом, — Ще Міцкевич це сказав (Максим Рильський, I, 1956, 151); * У порівняннях. Згадаю Енея, згадаю родину, Згадаю, заплачу, як тая дитина (Тарас Шевченко, I, 1951, 13); // перен. Про наївну, недосвідчену людину. — Звісно, треба буде Sophie показати світ. Вона така ще несвідома дитина... (Леся Українка, III, 1952, 508); — Не будь же дитиною, Марто. Зрозумій врешті, що ти говориш дурниці (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 304). 2. Син або дочка незалежно від їх віку. У вдовиці був син, дитина єдина, і звали того сина Іван, а на прозвання Кармель (Марко Вовчок, I, 1955, 346); — Навесні ж дожилися, — хліба не стало, та й мусив дитину віддати [в найми] за п'ять пудів жита та чоботята там, хоч старі (Андрій Головко, II, 1957, 15); * Образно. Ця яблунька, насправді, вагітна І кожне в неї яблучко — дитина! (Максим Рильський, I, 1956, 325). ♦ Брати (взяти, прийняти і т. ін.) за дитину кого — те саме, що усиновляти або удочеряти. Маленькою прийняв старий Филон із своєю покійницею старою сю Мотронку за дитину (Ганна Барвінок, Опов... 1902, 180). 3. чого, перен. Той або те, що успадкували характерні риси своєї епохи, свого середовища і т. ін. Я кажу про Шевченка як про дитину своєї епохи, як поета-революціонера, який закликав до розправи над українським та російським панством (Павло Тичина, III, 1957, 44); Арміє наша, народу дитино, Думко народу і кров його й плоть (Максим Рильський, I, 1956, 354). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 287.

Фразеологічний словник

ДИТИНА

бі́сові (вра́жі, су́чі і т. ін.) ді́ти, лайл. Уживається як лайливий або добродушно-лайливий вислів на чиюcь адресу. Позад себе він чує приглушений регіт — з нього ж, бісові діти, насміхаються (М. Стельмах); — По їх січовому розуму, ніщо на світі не стоїть (не варте) ні радості, ні печалі. Філософи, вражі діти! (П. Куліш). бі́сова дити́на. — Заснеш ти сьогодні чи ні, бісова дитино? — накричала на неї (дівчинку) Олена (Григорій Тютюнник).

вихлю́пувати / ви́хлюпнути (ра́зом) з ку́пелем і дити́ну. За другорядним, непотрібним і т. ін. не визнавати, не помічати і т. ін. суттєвого, істотного, основного. Але в справедливому гніві проти “віршоробів” чи не губимо ми уваги до особливостей віршованого слова, чи не вихлюпуємо разом з купелем і дитину (З газети).

дитя́ (дити́на, син) приро́ди. Людина, якої не торкнулися цивілізація, культура, виховання. Ще перед двома роками був (Янош), можна сказати, дикун, дитя природи, а нині в жаднім (жоднім) салоні не повстидається (І. Франко); З цими дітьми природи треба було політикувати (В. Винниченко); Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір’ю природою (Г. Хоткевич).

як малі́й дити́ні, зі сл. годи́ти, догоджа́ти і под. Дуже, надто, надмірно. Тільки братова багацько гордувала. Вже ж я й годила як малій дитині, та ні, не вгодила! (Марко Вовчок); Де б він (наймит) так іншим разом стерпів панотцеві?! А тепер мусив. Годив як малій дитині (Л. Мартович).

як (мов, ні́би і т. ін.) пі́сля ма́ківки (ма́ківок, ма́ку), перев. зі сл. спа́ти, засну́ти і т. ін. Міцно, непробудно, дуже добре. Він (Перегуда) наряд на роботу дає звечора, а вранці, коли той наряд починають виконувати на господарстві і зчиняється лайка, Перегуда спить, як після маківки (В. Кучер); — Вночі спала? — Мов після маківки.— То все буде гаразд (М. Стельмах); Кажуть, що в дощову ніч спиться, мов після маківки (Ю. Збанацький); Спав, як після маківок (З газети); Переживши наліт, всі .. заснули, як після маку (І. Муратов). як дити́на пі́сля ма́ківки. Там Коваленко простелив газету, підклав під голову чемодан і заснув міцно й безтурботно, як дитина після маківки (П. Загребельний).