Звичай

Звичай, -ча́ю, м. 1) Обычай; обыкновеніе. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. Чуб. V. 1096. Своїм звичаєм. По обыкновенію, по своему обыкновенію. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. Єв. Мр. X. 1. 2) Приличіе. І дітки звичай знають. Ном. № 2850. Слово неправдиве звичаю не знає. Лавр. 123. 3) Нравъ. Ум. Звичаєк, звичаєчок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася. МУЕ. III. 160.

Сучасні словники

Словопедія ЗВИЧАЙ форма поведінки, прийнята певною суспільною групою, яку ця група традиційно підтримує; з. регулює широку сферу суспільних справ, важливих для даної групи, що існують поза сферою дії писаних законів, моралі, релігії; порушення з. приводить до негативної реакції з боку групи.

Ілюстрації