Цвяшок

Цвяшок, -шка, м. Ум. отъ цвях. ЦВЯ́ШОК, шка, чол. Зменш. до цвях. Стара бігала лаятись до молодих, а зять взяв молотка й цвяшків і забив двері в тещину кімнату, щоб теща до їх не ходила сливинь [сливень] щодня змагатись та лаятись (Нечуй-Левицький, III, 1956, 200); Зайшовши у кабінет, Оксен за своєю десятилітньою звичкою зняв шапку, повісив на цвяшок і, пригладивши рукою чорне, закучерявлене спереду волосся, сів за стіл (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 329); * Образно. Що за цвяшок шпигає зсередини Василя, спонукає кожному сказати щось прикре, єхидне? (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 47); * У порівняннях. [Бичок:] Засіла мені Олена в голову, мов цвяшок! (Марко Кропивницький, I, 1958, 455); Збита шибка стриміла йому [панотцеві] цвяшком у мозку. Хто її збив? (Лесь Мартович, Тв., 1954, 247); Над нами вгорі показалося небо, на йому між зорями купкою срібних цвяшків високо вибралася.. Квочка (Степан Васильченко, I, 1959, 146). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 190. {subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=ФІНб1-14.0д}}