Опівночі
Опівночі, нар. Въ полночь. Прийди, мій милий, хоц опівночі. Чуб. V. 4.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ОПІВНОЧІ, присл. Серед почі, о дванадцятій чи близько дванадцятої години ночі. Не пізно до свого дому й опівночі (Номис, 1864, № 9612); Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі; до схід сонця Умань затопили (Тарас Шевченко, I, 1963, 132); Ніч зірки посвітила.. Тихо так опівночі (Павло Тичина, I, 1957, 10); // у знач. безос. присудк. сл. Було опівночі (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 32).
опі́вночі - прислівник
Іноземні словники
опівночі переклад на англійська: at midnight
І по опівночі таргатиму з крамниць джин для тебе так, щоб ніхто нічого не запідозрив And I' il tote your gin bottles out after midnight so no one sees Третя зміна (після опівночі) Third Shift (after midnight)
опівночі Наречие нар. в полночь
Словари и энциклопедии на Академике
опівночі присл. Серед ночі, о дванадцятій чи близько дванадцятої години ночі. || у знач. безос. присудк. сл.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Поезія
ІМПРОВІЗАЦІЯ ОПІВНОЧІ
1.Постукаєш у двері.
Гострі кроки по засмічених дошках підлоги,
і лице — зелена пляма в коридорі :
у мене хвора мати. Не приходь.
2.В кулак тебе стиснуло небо. Воно пітніє.
Тебе вологість тепла душить. Йдеш. Дивує
при бруку немічного дерева упертість чорновіта.
Беззубий регіт чорних вікон знав, що
тебе ув’язнено й ліхтар-сторожа йде все за тобою.
3.В які ж бо двері стукати ? Хто прийме тебе ? Хто
зрозуміє, що в тебе тіло — корабель, що в тебе тіло —
каравеля, затоплена на дні якогось моря, і її
цілують риби, торкаються морські зірки, поліпи ?
4.Відчуєш Завтра на своїх устах, мов поцілунок.
І вітер завтра понесе уривки фризів годин,
зефір уламки понесе скульптур блакитної ніщоти.
І скажеш : “Я існую”.
Сьогодні ж ти лиш віддих, зір, слух — невимовний,
а тіло — десь затоплений, в якомусь морі, корабель.
У ЛІСІ ОПІВНОЧІ У лісі опівночі спали дерева.
Опівночі в лісі горіло багаття.
Не спало кохання моє червневе,
Кохання болюче, немов прокляття.
Земля промерзала аж до каміння,
Під листям холодним, тихо тремтіла,
Тремтіла травою, гіллям і корінням
І не могла відігріти тіло.
А в лісі — тиша. А в лісі — ні звуку.
Це безголосся і я не порушу.
Я гріла холодні, знімілі руки —
І не могла відігріти душу.
