Лекція

Ле́кція, -ції, ж. Урокъ, лекція. Не вивчиш лекції, профессорі слова не скажуть. Левиц. І. 152.

Зміст

1 Лекція -це...
2 =Сучасні словники
3 Історія
4 Основні риси лекції
5 Переваги і слабкі сторони лекційної системи
6 Медіа

Лекція -це...

Ле́кція (лат. lectio - читання) — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки , з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

=Сучасні словники

Академик

1) Усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі. || Публічне читання на певну тему. 2) звичайно мн. Записи курсу з якого-небудь навчального предмета, публічних читань, складені лектором або слухачем. 3) заст. Заняття у початковій або середній школі, звичайно приватне. || Зміст шкільного завдання. || перен.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

2. звичайно мн. Записи курсу з якого-небудь навчального предмета, публічних читань, складені лектором або слухачем. Під вікном стояв чималий стіл, на ньому були розкидані книжки та розтріпані зшитки університетських лекцій Настиного брата (Леся Українка, III, 1952, 582). 3. заст. Заняття у початковій або середній школі, звичайно приватне. До 1892 року я, потай од жандармів, займався приватними лекціями (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 281); // Зміст шкільного завдання. Він пригадував давні розмови та слова свого вчителя Хоцінського, як от школяр пригадує вивчену лекцію (Нечуй-Левицький, І, 1956, 166).

Публічний електронний словник української мови ◊ Слу́хати (вислу́хувати) ле́кції (ле́кцію) — слухати повчання; Чита́ти ле́кції (ле́кцію) кому — повчати кого-небудь. [Син:] Ви мені, батьку, лекцій не читайте (Довж., І, 1958, 346).

Історія

Лекція з'явилася у Стародавній Греції і набула розвитку в Стародавньому Римі і в середні віки. За соціально-економічних умов середньовіччя постала необхідність прилучення до освіти широких верств населення, а не лише представників знаті. Діалогічний вид навчання вже не задовольняв потреб. А джерел інформації (на той час вони обмежувалися, в основному, книгою) було обмаль. Тому педагог, який мав дещо ширший доступ до літератури, систематизував інформацію у вигляді писаних текстів і на заняттях зачитував цей матеріал студентам. Це був своєрідний спосіб колективного розповсюдження і засвоєння інформації. Студенти конспектували лекції і так опановували програмний матеріал. Лише пізніше, наприкінці XIX ст., поряд з лекціями почали застосовувати практичні, лабораторні заняття. Зрозуміло, що обмеження навчальної роботи лише лекціями збіднювало ефективність навчально-виховного процесу.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. лекція як провідний метод навчання зайняла визначальне місце у системі навчально-виховної роботи у вищих освітніх закладах світу. Наприкінці XX і на початку XXI ст. дискутується питання щодо доцільності застосування лекції у ВНЗ. Думки і вчених, і практиків розходяться.

Основні риси лекції

Вузівська лекція має структуру набуття нових знань і містить такі елементи:

вступ, де дається мотивація навчання, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання;
викладення в логічній послідовності окремих частин лекції;
висновки , що дають можливість осмислити лекцію в цілому і виділити основну ідею;
конкретне завдання на самостійну роботу;
відповіді на запитання.

Основні вимоги до лекції:

високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки;
розкриття наукових засад курсу;
зв’язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються у світлі сучасних вимог;
рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тем, необхідних для практичної роботи.

Види лекцій:

вступна
тематична
оглядова
інформаційна
підсумкова (заключна)
комплексна

Переваги і слабкі сторони лекційної системи

Суттєвими перевагами є такі:

лекція дає можливість реалізувати одну зі стрижневих ідей гуманної педагогіки (творча співпраця педагога зі студентами, спільна емоційна взаємодія);
лекція активізує мисленнєву діяльність студентів (звісно, якщо вона кваліфіковано прочитана, уважно вислухана і зрозуміла);
у лекції акумульовано великий обсяг наукової інформації з урахуванням новітніх досягнень тієї чи тієї науки;
у процесі читання лекції можна врахувати специфіку професійної підготовки студентів, їхні інтереси;
вирізняється своєю економічністю. Студент має можливість за порівняно короткий час отримати значний обсяг наукової інформації, до того ж насиченої найновішим матеріалом;
участь студентів у педагогічному дійстві, яке називається лекцією, є корисною школою для тих, хто у майбутньому буде займатися науково-педагогічною діяльністю;
лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів, компасом у неосяжному морі наукової інформації;
лекція незамінна, коли має місце дефіцит літератури.

Варто назвати і певні типові недоліки лекції:

інформація, яку подає викладач, спрямована, в основному, на слухову пам'ять студента. Цей вид пам'яті досить недосконалий. Сприйнята інформація утримується в короткотерміновій пам'яті невеликий проміжок часу. І коли немає *підкріплення, інформація "вивітрюється" ("В одно вухо влетіло, удруге вилетіло", - говорить народна мудрість). Дослідження показують, що під кінець лекції з усього обсягу поданої інформації студент може відтворити лише 10-15 %;
великі потоки слухачів (понад 50) позбавляють викладача можливості ефективно управляти розумовою діяльністю студентів;
студенти молодших курсів слабо володіють методикою і технікою сприймання змісту лекції та конспектування;
лекція певною мірою привчає студента до пасивного привласнення чужих думок, не стимулює тягу до самостійного навчання, не забезпечує індивідуального, диференційованого підходу до навчання.