Свідомість
Свідомість, -мости, ж. 1) Знакомство. По свідомости це я вас наділив. Полт. Для мене усе зроблять по свідомости. Ном. № 183. 2) Сознаніе.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СВІДО́МІСТЬ, мості, жін.
1. філос., псих. Процес відображення дійсності мозком людини, який охоплює всі форми психічної діяльності й зумовлює цілеспрямовану діяльність людини. Свідомість розглядається як властивість високоорганізованої матерії — мозку, якою володіє тільки людина (Фізіологічний журнал, VI, 4, 1960, 453); Свідомість ввижається мені як нервова діяльність певної ділянки великих півкуль, що має у даний момент, за даних умов певну оптимальну (мабуть, це буде середня) збудливість (Павлов, Фізіологія вищої нервової діяльності, 1951, 71); Свідомість є функція мозку; Первинність матерії і вторинність свідомості;
- Психологія, а також політичні, філософські, релігійні, мистецькі і т. ін. погляди людей як представників певних суспільних класів. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість (Ленін, 26. 1972, 49); Суспільна свідомість; Соціалістична свідомість; Пережитки капіталізму в свідомості людей.
2. Сприйняття, розуміння навколишнього, властиві людині; розум. Вся його хвильова відвага, що походила швидше з притуплення свідомості, ніж з почуття сили, щезла без сліду (Іван Франко, VI, 1951, 160); Хвороба дружини занепокоїла його, але наближення смерті не дійшло до його свідомості (Олександр Довженко, I, 1958, 435);
- Здатність осмислено сприймати навколишнє; притомність; протилежне непритомність, безпам'ятство. Машинально відповідав він на запитання, але сон хмелив його свідомість (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 14).
Загубити (згубити) свідомість див. загублювати, згубити; Затемнювати (затемнити) свідомість див. затемнювати; Зникати (зникнути) з свідомості див. зникати; Паморочити свідомість див. паморочити; Приходити (прийти) до свідомості див. приходити; У повній свідомості — не впадаючи в безпам'ятство, непритомність. Умирав Довбуш. Умирав у повній свідомості (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 408).
3. Ясне розуміння, усвідомлення чого-небудь. Вона почала пити.. Лише інколи прокидалась в ній свідомість свого стану, і тоді серце обливалось жалем (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69); Він не злякався, бо свідомість того, що сталося, прийшла раніше за почуття страху (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 20);
- Розуміння, усвідомлення суспільного життя людиною як представником певного суспільного класу, шару. Хоч у нашій родині все жили українські традиції, та національна свідомість прийшла до мене аж на 12 році життя (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 280); Великі справи та благородні цілі високо піднесли свідомість і духовну могутність радянських людей (Олександр Довженко, III, 1960, 8);
- Думка про що-небудь, відчуття чогось. Докія несказанно терпіла від свідомості, що «сиротіє» (Ольга Кобилянська, Вибр., 1949, 21); Рота була вишикувана. Маслюк, блідий від свідомості свого приниження, стояв на три кроки від лівого флангу (Іван Багмут, Щасл. день.., 1951, 71).
4. діал. Знайомство. Для мене усе зроблять по свідомості (Номис, 1864, № 183); По свідомості це я вас наділив (Словник Грінченка).
"Словопедія" УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)
СВІДОМІСТЬ
1. у психології найвищий рівень регулювання поведінки людини; специфічна внутрішня здатність безпосереднього пізнання оточення, власної особи і співвідношення з оточенням, яке проходить на трьох рівнях: прецепційному, поняттєво-словесному і на рівні самосвідомості;
2. у філософії знаряддя формування пізнавального поля, яке дозволяє по усвідомленим елементам світу в межах цілісної моделі відобразити дійсність.
"Словопедія" Фразеологічний словник української мови
СВІДОМІСТЬ
зате́мнювати / затемни́ти свідо́мість (ро́зум) чию (чий), кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності реально сприймати дійсність. — Не дивувався б я, якби ця гадюча краса затемнила свідомість вісімнадцятилітньому отрокові (Юліан Опільський); Жах скував всі інші її почуття, затемнив розум (В. Собко).
па́морочити / запа́морочити го́лову (ро́зум, свідо́мість і т. ін.). 1. Позбавляти кого-небудь здатності чітко мислити або заважати тверезо і реально сприймати щось. Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна (Дніпрова Чайка). Вулиця здавалася тісною, а тиша, глибока й тривожна, бентежила серця, паморочила розум (С. Воскрекасенко); // Виклика́ти стан, схожий на сп’яніння; п’янити. Їй (весні) додають сили й краси не самі солов’їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Ю. Смолич). 2. кому. Зваблювати кого-небудь, закохувати у себе. — Що з тобою сталося Тетяно?.. Бачу, що Сагайдак тобі остаточно запаморочив голову (С. Добровольський). 3. чим. Зацікавлюючи кого-небудь чимсь, ошукувати, обманювати, розраховуючи на наївність, довірлівість і т. ін. — Так ось що,— Ковалів підійшов до Батури впритул,— не обіцяйте їм золотих гір. Не паморочіть голови великими надіям
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Джерела та література
Зовнішні посилання
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]