Сонях
Сонях, -ха, м. = Соняшник. Соняхи. Сѣмячки подсолнечника.
Зміст
Сучасні словники
СО́НЯХ, а, (про насіння) у, чол., розм. Те саме, що соняшник. Поле соняхів стривожено махає цупким листям, киває головами (Юрій Яновський, II, 1954, 199); На лавці.. сиділа руденька білка і, швидко цмокаючи язичком, вилузкувала сонях (Павло Тичина, I, 1957, 246); Знову набрав [хлопець] з кишені соняху жменю (Андрій Головко, I, 1957, 365); * У порівняннях. Мов сонях, квітне літо (Андрій Малишко, Віщий голос, 1961, 19).
Загальні відомості
Охоплює близько 110 видів. Поширена технічна і сільськогосподарська культура, широко культивується на півдні України; основна олійна культура України. Соняшник — мексиканська «квітка сонця»[1] (с.56). З Північної Америки (де соняшник був дикоростучою рослиною) в Європу рослина завезена іспанцями в 1619. В Україні з'явився у середині 18 ст.. В Росії — в самому кінці 18 століття.[1](с.420) В Європі соняшник обробляли як декоративну рослину і орієнтовно з 1860 рр. з нього почали добувати олію. До того часу англійці їли молоді суцвіття соняшника з оцтом і маслом.[1](с.56) Спершу його розводили як декоративну рослину, згодом також заради зерна, яке використовували як ласощі. Тепер соняшникова олія в Україні є найкращим харчовим продуктом як у непереробленому, так і переробленому (марґарин) вигляді. Її використовують для технічних потреб (при виготовленні мила, лаків, фарб, лінолеуму тощо).
Застосування у медицині
Препарати соняшника звичайного знаходять застосування в народній медицині як спазмолітичний засіб, в минулому їх використовували і як протималярійний засіб. Соняшникова олія — цінний харчовий дієтичний продукт. У науковій медицині її використовують як розчинник для лікувальних речовин. Соняшникову та кукурудзяну олію вживають при жовчокам'яній хворобі, як жовчегінний засіб при холецеститі, холангіті, холангіогепатиті. Натщесерце випивають 2 столові ложки соняшникової олії, лягають на правий бік і кладуть під праве підребер'я гарячу грілку.
Вирощування соняшника в Україні
В Україні буйний розвиток культури С. почався з початку 20 ст.; площа під С. у 9 укр. губерніях (у тис. га): 1881 — 9,9, 1911 — 33,5, 1913 — 76 (44% усіх олійних і 19% всіх техн.), головним чином у північно-східних і центральних степових районах. Значно більші були посіви С. на Кубані (1916–318) і Донщині, з яких Україна імпортувала соняшникову олію. Частка 9 українських губерній у засівній площі С. Російській Імперії — 7%. У 1920-их pp. площа С. в УРСР зросла порівняно з 1913 у п'ятнадцятеро (на це вплинуло головним чином те, що С. став невіддмінною частиною плодозміни) — до 1,2 млн га або 56% площі під всіма техн. культурами, а питома вага в посівній площі С. у всьому СРСР збільшилася до 32%. Після колективізації площа під С. в УРСР зменшилася до 720 000 га; на всіх українських землях вона становила близько 1,5 млн га, більше ніж половину засівів С. у всьому СРСР; через надмірне поширення С. його врожайність зменшилася з 7,5 центнерів до першої світової війни до 5,5 центнерів у 1930-их pp. Після 1945 площа С. деякий час не зазнавала змін (у тис. га: 1945–920, 1950–893, 1955–935), згодом знову збільшилася (1960–1505, 1965–1777, 1970 — 1 710, 1974 — 1 719), і тепер її можна вважати усталеною.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
[1] Матеріал з Вікіпедії
