Гматати

Гматати, -таю, -єш, гл. Комкать, гнуть. Желех.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГНУТИ, гну, гнеш, недок. 1. перех. Надавати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми; згинати. Залізо б'ють і гнуть прекрасну мідь В горбатих м'язах руки чоловіка (Микола Бажан, I, 1946, 60); // Виготовляти що-небудь згинанням. Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (Олесь Донченко, IV, 1957, 110); // Нахиляти, нагинати верхню частину чого-небудь. Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Тарас Шевченко, I, 1951, 3); * Образно. Нестерпно довго тягнулися тих важучих дві хвилини. Вони гнули нас до земліг немов чавунні гирі (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 48); // перен. Підкоряти собі, своїй волі. [Возний:] Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить (Іван Котляревський, II, 1953, 15). ♦ Біда (горе і т. ін.) гне кого — зазнає великої біди, і великого горя і т. ін. хто-небудь. — Нашого дядька ще мало біда гнула, а як скрутить в баранячий ріг — він усе знайде:.. і плуг, і розум (Михайло Стельмах, I, 1962, 13); Гнути в дугу (в три дуги) — примушувати бути покірним, упокорювати утисками, суворістю. В дугу усякого він [магнат] гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула (Панас Мирний, V, 1955, 288); Якщо досі цей начальник Гнув за критику в дугу, То тепер він став — мовчальник! Як не крийте — ні гу-гу! (Степан Олійник, Вибр., 1957, 306); Гнути горбадив. горб; Гнути кирпу — гордовито триматися, зазнаватися. — Тепер, бач, у пани лізе [голова], кирпу гне... (Панас Мирний, II, 1954, 187); Сміючись, нахиляється [Никанор] до сестри, а та не знає, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед селянським родом (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 14); Гнути коліна (шию і т. ін.) — виражати покірність; запобігати, підлещуватися. Кріпак не гнув шиї перед паном, робітник — перед хазяїном, син часом не слухався батька: все, зачувши волю, піднялося на дибки і прокричало про своє право (Панас Мирний, III, 1954, 186); Як гордий соняшник, самого сонця син, Лише до нього вид обертає квітущий, Так ти, обернений до майбуття годин, Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін І знаєш: вічний ти, а все скоромину ще (Максим Рильський, I, 1956, 121); Гнути спину: а) важко працювати. — Дядина твоя багата, а ми бідні. У них власна крамниця, а твій батько ціле літо в наймах спину гне (Іван Багмут, Опов., 1959, 4); — І доки ото жінки гнутимуть спину з тими анафемськими сапками? (Юрій Яновський, I, 1958, 446); б) те саме, що Гнути коліна (шию і т. ін.). — Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 174);Гнути теревені (всячину) — говорити дурниці; базікати. Регочуться [люди] дуже, мов бджоли гудуть, Вигадують штуки і всячину гнуть (Євген Гребінка, I, 1957, 85); Та й засіли [три брати] околеса, Як рибалки коло плеса; Дичину ото печуть, Теревені собі гнуть (Іван Манжура, Тв., 1955, 169). 2. куди, до чого, неперех., перен., розм. Спрямовувати розмову, дію і т. ін. до певної мети. — Нехай мене суха ялиця поб'є, коли я розумію, до чого ти гнеш (Іван Франко, IV, 1950, 105); Ганна була задоволена, що Кузь нарешті розібрався, куди гнув Лантух (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 214); // Правити велику ціну. Гне, як дурень за батька (Словник Грінченка). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 98.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Гматати, -таю, -єш, гл. Комкать, гнуть. Желех.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Гматати, таю, єш, гл. Комкать, гнуть. Желех. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 292.

ГНУ́ТИ, гну, гнеш, недок. 1. перех. Надавати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми; згинати. Залізо б’ють і гнуть прекрасну мідь В горбатих м’язах руки чоловіка (Бажан, І, 1946, 60); // Виготовляти що-небудь згинанням. Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (Донч., IV, 1957, 110); // Нахиляти, нагинати верхню частину чого-небудь. Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Шевч., І, 1951, 3); * Образно. Нестерпно довго тягнулися тих важучих дві хвилини. Вони гнули нас до землі, немов чавунні гирі (Коз., Гарячі руки, 1960, 48); // перен.. Підкоряти собі, своїй волі. [Возний:] Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить і жме (Котл., II, 1953, 15). ◊ Біда́ (го́ре і т. ін.) гне кого — зазнає великої біди, великого горя і т. ін. хто-небудь. — Нашого дядька ще мало біда гнула, а як скрутить в баранячий ріг — він усе знайде: ..і плуг, і розум (Стельмах, 1, 1962, 13); Гну́ти в дугу́ (в три дуги́) —примушувати бути покірним, упокорювати утисками, суворістю. В дугу усякого він [магнат] гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула (Мирний, V, 1955, 288); Якщо досі цей начальник Гнув за критику в дугу, То тепер він став — мовчальник! Як не крийте— ні гу-гу! (С. Ол., Вибр., 1957, 306); Гну́ти горба́ див. горб; Гну́ти ки́рпу — гордовито триматися, зазнаватися. — Тепер, бач, у пани лізе [голова], кирпу гне… (Мирний, II, 1954, 187); Сміючись, нахиляється [Никанор] до сестри, а та не знає, чи цілувати, чи лаяти свого брата, який вірою і правдою догоджає панам і гне кирпу перед селянським родом (Стельмах, Хліб.., 1959, 14); Гну́ти колі́на (ши́ю і т. ін.) — виражати покірність; запобігати, підлещуватися. Кріпак не гнув шиї перед паном, робітник — перед хазяїном, син часом не слухався батька: все, зачувши волю, піднялося на дибки і прокричало про своє право (Мирний, III, 1954, 186); Як гордий соняшник, самого сонця син, Лише до нього вид обертає квітущий, Так ти, обернений до майбуття годин, Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін І знаєш: вічний ти, а все скороминуще (Рильський, І, 1956, 121); Гну́ти спи́ну: а) важко працювати. — Дядина твоя багата, а ми бідні. У них власна крамниця, а твій батько ціле літо в наймах спину гне (Багмут, Опов., 1959, 4); — І доки ото жінки гнутимуть спину з тими анафемськими сапками? (Ю. Янов., І, 1958, 446); б) те саме, що Гну́ти колін́а (ши́ю і т. ін.). — Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (Н.-Лев., IV, 1956, 174); Гну́ти тереве́ні (вся́чину) — говорити дурниці; базікати. Регочуться [люди] дуже, мов бджоли гудуть, Вигадують штуки і всячину гнуть(Греб., І, 1957, 85); Та й засіли [три брати] околеса, Як рибалки коло плеса; Дичину ото печуть, Теревені собі гнуть (Манж., Тв., 1955, 169). 2. куди, до чого, неперех., перен., розм. Спрямовувати розмову, дію і т. ін. до певної мети. — Нехай мене суха ялиця поб’є, коли я розумію, до чого ти гнеш (Фр., IV, 1950, 105); Ганна була задоволена, що Кузь нарешті розібрався, куди гнув Лантух (Руд., Остання шабля, 1959, 214); // Правити велику ціну. Гне, як дурень за батька (Сл. Гр.). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 98. Гнути, гну, гнеш, гл. 1) Гнуть. Гне шию, як віл у ярмо. Ном. № 1293. Шия — хоч обіддя гни, — такая толстая. Ном. №8595. Спати, — аж гілля гне, — такъ сильно хочется. Вас. 212. — кирпу. Важничать, задирать носъ. Ном. № 2467. — на що, куди. Намекать на что. Ном. № 13646. Бач, куди гне! (или на що). — теревені. Болтать пустяки. — матюки. Браниться матерными словами. 2) Запрашивать много. Гне, як дурень за батька — очень много запрашиваетъ. Мнж. 166. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 295.

==Іноземні словники==

Словари и энциклопедии на Академике

гнути гну, гнеш, недок. 1) перех. Надавати чому-небудь зігнутої, дугоподібної форми; згинати. || Виготовляти що-небудь згинанням. || Нахиляти, нагинати верхню частину чого-небудь. || перен. Підкоряти собі, своїй волі. 2) куди, до чого, неперех., перен., розм. Спрямовувати розмову, дію і т. ін. до певної мети. || Правити завеликуціну.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

==Ілюстрації==