Кусень

Кусень, -сня, м. 1) Кусокъ. Відвалив криги кусень оттакий завбільшки. Харьк. у. 2) Сильно выстриженное мѣсто. Обстриг так, що скрізь по голові видно кусні. Лебед. у.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках КУ́СЕНЬ, сня, чол., розм.

1. Те саме, що кусок 1, 2. Щохвилі кусень грубий глини й вапна із стелі спадає (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 458); — Огірок дай, та не жовтяк, а тверденький, і хліба кусень вріж (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 89); Січкар.. впаковував у мішки з зерном кусні добре просоленого сала і, посвистуючи, спокійно їхав широким шляхом (Михайло Стельмах, II, 1962, 36); Давно минули ті часи, коли він був ватажком зграї. Тоді він завжди мав найкращий кусень (Олесь Донченко, Вибр., 1948, 252); Він жив аж геть на другім кінці нашого села, що все-таки становило добрий кусень дороги, бо село наше велике та довге (Іван Франко, IV, 1950, 463); Василь купив у нього прадідівську хатину та ще й кусень городу біля хати (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 69); Най доля дасть у щасті кращий куеснь (Платон Воронько, Казка.., 1957, 73). ♦ Кусень хліба — те саме, що Кусок хліба (див. кусок). — Вивчиться, матиме якийсь кусень хліба, — а це не кожному щастить... (Спиридон Добровольський, Ол. солдатики, 1961, 27).

2. Одиниця чого-небудь, порізаного на частини. За плечима клунок солі, в руках плетена рогозяна валізка, в якій кусень мила, трохи синьки та інші дрібні покупки (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 34); // Відріз тканини. * У порівняннях. Лопасті люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині, немов кусень густого полотна на валку ткацького верстата (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 288).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 415.

КУ́СЕНЬ, сня, ч., розм.

1. Те саме, що кусок 1, 2. Щохвилі кусень грубий глини й вапна із стелі спадає (У. Кравч., Вибр., 1958, 458); — Огірок дай, та не жовтяк, а тверденький, і хліба кусень вріж (Шиян, Баланда, 1957, 89); Січка?.. впаковував у мішки з зерном кусні добре просоленого сала і, посвистуючи, спокійно їхав широким шляхом (Стельмах, II, 1962, 36); Давно минули ті часи, коли він був ватажком зграї. Тоді він завжди мав найкращий кусень (Донч., Вибр., 1948, 252); Він жив аж геть на другім кінці нашого села, що все-таки становило добрий кусень дороги, бо село наше велике та довге (Фр., IV, 1950, 463); Василь купив у нього прадідівську хатину та ще й кусень городу біля хати (Козл., Сонце.., 1957, 69); Най доля дасть у щасті кращийкуеснь (Воронько, Казка.., 1957, 73).

◊ Ку́сень хлі́ба — те саме, що Кусо́к хлі́ба (див. кусо́к). — Вивчиться, матиме якийсь кусень хліба,— а це не кожному щастить… (Добр., Ол. солдатики, 1961, 27).

2. Одиниця чого-небудь, порізаного на частини. За плечима клунок солі, в руках плетена рогозяна валізка, в якій кусень мила, трохи синьки та інші дрібні покупки (М. Ол., Чуєш.., 1959, 34); // Відріз тканини. * У порівн. Лопасті люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині, немов кусень густого полотна на валку ткацького верстата (Досв., Вибр., 1959, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 415.

Кусень, сня, м.

1) Кусокъ. Відвалив криги кусень оттакий завбільшки. Харьк. у.

2) Сильно выстриженное мѣсто. Обстриг так, що скрізь по голові видно кусні. Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 332.

ку́сень – іменник чоловічого роду

відмінок: називний - ку́сень(однина), ку́сні(множина); родовий ку́сня - ку́сню(однина0,ку́снів(множина), давальний - ку́сневі(однина),ку́сням(множина); знахідний - ку́сень(однина), ку́сні(множина); орудний ку́снем - куснем(однина),ку́снями(множина); місцевий - на/у ку́сні(однина), на/у ку́снях(множина0, кличний - ку́сню(однина), ку́сні(множина).

Ілюстрації