Бренькання

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 20:17, 9 грудня 2014; Марченко (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Бренькання, -ня, с. = Бринькання. Левиц. І. 267. БРЕ́НЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. бре́нькати і звуки, утворювані цією дією. Але Регіна не йшла, бренькала далі завзято, немов боронилася тим бреньканням від якоїсь ворожої сили (Фр., VII, 1951, 244); Почалися танці. Лемішковський раз у раз танцював з нею під бренькання розбитого клавікорда (Н.-Лев., І, 1956, 186).

Словник української мови

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

  БРЕНЬКАТИ, аю, аєш, недок.

1. Утворювати короткі дзвенячі звуки; дзенькати. Розмова уривалась лише тоді, як бренькав дзвоник на дверях (Юрій Смолич, V, 1959, 201); Тонко бренькало скло в котрійсь шибці (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 122). 2. на чому. Невміло або недбало грати на музичному інструменті. Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 186); Хтось бренькав на балалайці (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 154).