Водопійча
Водопійча́, -ча́ти, с. = Кухоль (для воды). Шух. І. 264.
Зміст
Сучасні словники
ВОДОПІЙЧА -а́ти, с., зах. Кухоль для води. [1]
КУ́ХОЛЬ, хля, чол. 1. Металева або череп'яна посудина з ручкою для пиття. Гаїнка подавала йому тремтячою рукою води. Підводила йому голову, він на хвилинку припадав смажними устами до кухля (Борис Грінченко, II, 1963, 481); Неосудний налив йому в кухоль окропу, вкинув туди маленький дрібочок сахарину (Іван Микитенко, II, 1957, 322); // чого. Кількість чого-небудь, що вміщується в такому посуді. [Кирило:] Адже розказував якийсь чоловік, що десь-то та хтось-то усіх ховрахів повиливав на своїм наділі; а сусіда його, каже, навіть і кухля води не збавив: на божу волю здався (Марко Кропивницький, II, 1958, 11); Гостинні гуцули завжди ладні поділитися шматком хліба і кухлем квасного молока (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 266). 2. Велика склянка з вушком для пиття пива та інших напоїв. Кабаре! які там дива! Знову казка чарівна... І за повним кухлем пива Чарівніша ще вона (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 340); Саме найкраще — то лимонад: скляний великий кухоль, а в ньому палає цілий Везувій (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 241); // заст. Оздоблений глиняний посуд для пиття напоїв. Ой, візьмемо, панібрате, Старі кухлі полив'яні, Горілкою наливані (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 57); Праворуч, в глибині камін..; на каміні оригінальні кухлі і чималий старосвітський дзиґар (Леся Українка, II, 1951, 6); // Кількість напою, що вміщується в такому посуді. Не важко було вгадати, що суддя навіть хильнув собі десь у шинку кухоль-другий з приятелем (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 379). 3. рідко. Висока округла посудина з вузьким верхом і ручкою. Рядок струнких дівчат, ..з високими кухлями на плечах, оживляв кам'яну пустелю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 392); І ви [прощайте], запінені потоки, Картвельські зорі уночі, І ти, горянко чорноока, Із повним кухлем на плечі! (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 25). [2]
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
http://www.youtube.com/watch?v=MGb9QV67LcA
Цікава інформація
В другій чверті ХІХ століття на основі широкого вживання контурного та багатокольорового розпису формуються нові стилістичні принципи оздоблення народної кераміки Гуцульщини. Дальший розвиток цієї техніки привів до появи в другій половині ХІХ століття регіональних шкіл гончарства відомих в наш час, як “косівська”, “покутська”, “гуцульська”. Для всіх ентографічних районів України, так як в цілому для гончарного промислу основними видами є: столовий посуд-миски, тарілки; посуд для варіння – горщики, ринки; посуд продуктовий – катки та великі горщики (як ємкості для зберігання крупи і т.п.). Такі вироби вироблялись в Кутах, на Косівщині і на Коломийщині. Але крім них тут вироблялись: “кулешники” – для кулеші, “варильники” – для голубців, “варінчи” – для варіння різних страв, “водопійча” – глек для води, “гладунці”, “гладушники” – для молока, “макотрики” – для тертя маку, “макутри” – для печені, куті, вареників та малі “макутри” (того ж призначення), різні “батьки”, “діжиці” (як ємкості для меду, бринзи, маринування, соління грибів, зброджжування афин (чорниць) та ін.). [3]
Джерела та література
- http://ukrainian_explanatory.academic.ru/26336/водопійча
- Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 421.
- Крутенко Н.Г. Розповіді про кераміку / Н.Г. Крутенко. – К.: Либідь, 2002. –С. 34.
