Очіпок

Очіпок, -пка, м. Головной уборъ замужней женщины — вродѣ чепчика. Чуб. V. 11. 424. КС. 1893. V. 283. Знаю, що в Хіврі нема очіпка. Ном. № 6538. Ум. Очіпочок. Мил. 195.

Очіпок — (очепок, чепець, чіпець, каптур, капор, чепак, керпа) — обов'язковий головний убір заміжніх жінок.

Твердий очіпок — на зразок шапки — шився з парчі та шовку, був на підкладці, часом утеплений і виразно прикрашався вишивкою. М'який очіпок (чушку) одягали під платове вбрання або під твердий очіпок.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОЧІ́ПОК, яка, чол.

1. Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся. Через намітку [на голові] блищав парчевий очіпок з здоровими золотими й червоними квітками (Нечуй-Левицький, III, 1956, 15); Сиве волосся, що вибивалося з-під очіпка, тепер здавалося ще білішим (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 183); * Образно. Йому подобається.. знімати снігові очіпки з кілків у тинах (Григорій Тютюнник, Зав'язь, 1966, 38); * У порівняннях. Хата з хатиною під запрілою соломою, мов з-під зеленого очіпка, дивилась, як сліпий більмами, трьома вікнами через купу гною до повітки (Петро Панч, В дорозі, 1959, 22).

2. рідко. Те саме, що ковпак 1. Весь кухонний персонал в білих халатах з білими очіпками на голові. Не кухня, а лабораторія (Ірина Вільде, Пов. і опов., 1949, 254)

"Словопедія"

ОЧІПОК укр. старовинний жіночий убір, поверх якого пов'язували хустку; з бавовняної, шовкової, вовняної, іноді мереживної тканини; заміжні селянки постійно носили о.; навмисно скинути з жінки о. - опростоволосити її - тяжка образа.

Український літературний словник

Очіпок, пка, м. Головной уборъ замужней женщины — вродѣ чепчика. Чуб. V. 11. 424. КС. 1893. V. 283. Знаю, що в Хіврі нема очіпка. Ном. № 6538. Ум. Очіпочок. Мил. 195.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 82.

Очі́пок = чіпе́ць = чіпо́к (зменше­не — очі́почок) — старовинний й обов’язковий головний убір за­міжньої жінки у формі шапоч­ки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягу­ючи сховане під ним волосся; цей головний убір мав різновиди — бу­денний і святечний; буденний ши­ли з простого полотна, а святечний — із дорогих тканин, оскільки його одягали в престольні празники, пор. утворі Г. Квітки-Основ’яненка «От тобі й скарб»: «А молод­ша невістка дурна ще, недавно пі­шла заміж, не зна, що до чого: хо­тіла пак голову пов’язати платком, так старша не звеліла, бо для тако­го празника [Великодня] звичай­ніш узяти на голову очіпок»; без очіпка жінка не могла взагалі показуватися на люди, «світити волоссям»; не було більшої образи для жінки, як збити з неї очіпок. Знаю, що в Хіврі нема очіпка (М. Номис); Везе Марко Катерині Сукна дорогого, … А наймичці на очіпок Парчі золотої (Т. Шевчен­ко); Бабуся в білому очіпку… вигля­нула у вікно (Леся Українка); Ой пила, пила, чіпця загубила (пісня); Вийшла матушка ще молода на взір, чорнява, в білому простенькому чіп­кові (І. Нечуй-Левицький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 427.

Ілюстрації

Цікаві факти

Жінка в очіпку – українська Нефертіті

Варто зазначити, що очіпок, який одягала молода на весіллі, виконував певну магічну функцію та був символом щастя та плодючості в сім'ї.

«Венера, так само як і Юнона, одягла святковий убір української молодиці, але вже інший, вишуканіший, яскравіший, як подобає богині краси й кохання, та ще й молодшій за віком від Юнони. Замість аскетичної кибалки, що лишає відкритим тільки лице, у неї грезетовий, тобто парчевий, очіпок». Іван Котляревський «Енеїда».

В усі часи оберегом для людини був одяг. Він прикривав не лише від холоду, а й від недоброго ока. Раніше вишивалися комір сорочки, низ і манжети рукавів. Таким чином, вишивка ніби обрамляла тіло людини й захищала її від зла. Це ж стосується головного убору: для дівчат вінок, жінок — хустка, очіпок, намітка. Більше читайте тут: [1] [2]