Музикант

Музика́нт, -та, м. = Музика 2. Музиканти мої, ви заграйте мені! Нп.

Музика́нт, також Музи́ка — людина, яка займається музикою професійно. В сучасності музикантів розрізняють за такими спеціальностями[1]:

композитори аранжувальник, оркеструвальник і т. п. виконавці інструменталісти (виконавці на музичних інструментах) Співаки (вокалісти) диригенти, а також хормейстери. Близька до професії музиканта також професії музикознавця. Музиканти в давнину - Згідно з сучасними археологічними та етнографічними даними вважається, що музика розвивалася і поступово виділилася із первісного синкретичного прамистецтва. Грою на пристосованих предметах розважались ще первісні люди.

В рабовласницьких та ранньофеодальних країнах стародавнього світу з'являються професійні музиканти, що служили в храмах, при дворах знаті, брали участь у масових обрядах.

Музиканти середньовіччя - В епоху середньовіччя розвиток професійного музичного мистецтва в Європі був пов'язаний головним чином з церквою. Християнські церкви використовували хоровий спів, що сприяло відкриттю монастирських, а пізніше і кафедральних співацьких шкіл, що були основними осередками професійної музичної освіти. Велике значення для історії музики мала реформа нотного запису, здійснена Гвідо д'Ареццо, що уможливила точну передачу звуковисотності та розпочала поступовий перехід від невменної до сучасної музичної нотації.

Ще в раннє середньовіччя в християнських церквах починають використовувати органи, що підготувало пізніше поділ музикантів на інструменталістів та співаків. Органісти супроводжували хоровий спів, дублюючи його в унісон. Після розколу християнської церкви, однак, орган використовували лише в католицьких церквах, тоді як у церквах Візантійської традиції інструмент був вилучений з церковної практики. Певною мірою це стало причиною більш швидкого розвитку хорового мистецтва на Русі у порівнянні з інструментальним.

Паралельно продовжувало розвиватися і світське музикування, представлене творчістю труверів, трубадурів й мінезінгерів, двірських музикантів, на Русі - скоморохів. Зокрема, скоморохи зображені на фресках Софійського собору в Києві датованих 1037 роком.

Музиканти доби Відродження - Важливою рисою Відродження стало гуманістичне світобачення, центром і ідеалом якого стала всебічно розвинена людська особистість. Формується і новий ідеал музиканта - освіченого практика, який вивчав музичну теорію і мистецтво складання музики і в подальшому продовжував займатися різноманітною професійною діяльністю.

Саме в епоху Відродження отримує розповсюдження термін "композитор" на позначення людини, що складає музичні твори. Композиторська творчість співвідноситься з ідеями «винаходу», в цей час виникають композиторські школи (нідерландська, італійська та французька), в яких розвинувся поліфонічний стиль. Вінцем епохи Відродження став жанр опери, що відродив певною мірою давньогрецьку трагедію і, згодом, висунув нову спеціалізацію - оперного співака, що є одночасно співаком і актором.

Музи́ки доби бароко - Перші публічні органні концерти пройшли у Амстердамі наприкінці 17 ст., та у Любеку у першій половині 18 ст. Окрім релігійного значення орган набув ще і значення уславленого концертного інструменту. Серед видатних віртуозів музи́к-органі́стів і геніальний Йоганн Себастьян Бах .Музиками були і більшість представників родини Баха. Усі Бахи жили у гірській Тюрінгії, з початку XVI століття були флейтистами, сурмачами, органістами, скрипалями, капельмейстерами. Їх музичне обдарування передавалося з покоління в покоління. Серед віртуозів доби - клавесиніст Доменіко Скарлатті( 1685 - 1757) з Італії. --Jenia (обговорення) 09:16, 9 квітня 2014 (EEST)