Гайдамака

Гайдамака, -ки, м. 1) Гайдамакъ; человѣкъ, причастный къ крестьянскому возстанію въ 18 вѣкѣ на правомъ берегу Днѣпра. Йде Залізняк Чорним шляхом, за ним гайдамаки. Шевч. 155. 2) Разбойникъ.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник

1. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Дід починає розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (Степан Васильченко, II, 1959, 358) 2. Під час іноземної інтервенції та громадянської війни 1918—1920 рр. — солдат особливих кінних частин контрреволюційної Центральної ради, а також різних контрреволюційних загонів Петлюри та Скоропадського. Метушня й тривога. Солдатам перетнули путь гайдамаки Центральної ради (Олександр Довженко, Зач. Десна, 1957, 8); — Повне депо наприймав куркулів та інших мерзотників. Є й про нього відомості — колишній гайдамака (Олесь Донченко, I, 1956, 490).

Орфографічний словник української мови

гайдамака - іменник чоловічого роду, істота учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні; під час громадянської війни 1918–1920 рр. солдат особливих кінних частин Центральної Ради та Директорії; розбишака, шибайголова - розм.)

Тлумачний словник українсьої мови

1) Учасник народно-визвольної боротьби 18 ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського та єврейського гніту. 2) Під час іноземної інтервенції та громадянської війни 1918-1920 рр. – солдат особливих кінних частин Центральної Ради, а також загонів Петлюри та Скоропадського.

Ілюстрації