Коляда

Коляда, -ди, ж. 1) Рождественскій праздникъ, когда поютъ колядки. Будьте здорові з колядою! Ном. № 343. 2) Пѣсни въ вечеръ 25 декабря. Пустіть його до хати, він вам буде коляди співати. Чуб. III. 425. 3) Вознагражденіе колядникамъ за пѣсни. Он і пан іде, коляду несе: коробку вівса, наверх ковбаса. Нп.

Сучасні словники

Коляда и, жін. Старовинний обряд славлення різдвяних свят піснями (колядками). Цілий вечір по вулицях їздили оркестри всякої музики, витинали дуже веселі марші.. От який тут святий вечір і коляда (Леся Українка, V, 1956, 385); Василько чекав коляди, бо вона мала дати заробіток (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 158); // Те саме, що колядка 1. Приходь коляду доколядувати! (Ольга Кобилянська, II, 1956, 89); Все він знав.. Знав, що піп читає в церкві, Геть усі умів коляди (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 43); // Винагорода за колядування. Он і пан іде, коляду несе: коробку вівса, наверх ковбаса (Словник Грінченка); — От тобі й на! Поїли свині нашу коляду! — промовив сам до себе погонич (Нечуй-Левицький, III, 1956, 28)