Водяник

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Водяник, -ка, м. 1) Сосудъ для воды. Ум. Водянчик. Онде у водянчику вода. Кв. І. 240. 2) Водяной (бѣсъ). Левч. 37.3) = Водник. Вх. Лем. 400. ВОДЯНИ́К, а, чол. 1. За народним повір'ям — злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в озерах, річках тощо й приносить людям нещастя. [Кіндрат Антонович:] Я її [дружину] наполохав, що тут раз у раз по захід сонця мавки з'являються, а проти бані водяник бовтається (Марко Кропивницький, II, 1958, 291); Слов'яни вшановували домовиків, лісовиків, водяників (Історія СРСР, I, 1957, 39). 2. рідко. Механік водокачки. Ганна ще раз оглянулась на гурт чорних землекопів, що стояли, закурюючи з водяником, на свіжому земляному насипі (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 228).