Корінь

Ко́рінь, -ня, м. Корень. Камінь росте без коріня. Ном. Ум. Корінець, корінчик. Схотілась буря і зломила деревце бідне з корінцем. Гліб. Хріну корінчик. Г. Барв. 66. Ув. Коріни́ще. Істовк собі головище об дубове корінище. Нп.

Сучасні словники

Корінь -реня, ч.

1) Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами. || Деревина або речовина цієї частини рослини. || Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), що її вживають у їжу. •• Соло́дкий ко́рінь — те саме, що солоде́ць. локриця. •• Вирива́ти з корі́нням кого, що — знищувати, викорінювати, усувати кого-, що-небудь. •• Диви́тися в ко́рінь — заглиблюватися в сутність справи. •• Пуска́ти ко́рінь — надовго оселятися, міцно осідати де-небудь (про людину). •• Руба́ти під ко́рінь кого, що — підривати основу існування кого-, чого-небудь.

2) Частина зуба, волоса, нігтя тощо, яка міститься в тілі. •• Ко́рінь зу́ба — частина зуба, розміщена в зубній альвеолі. •• Ко́рінь леге́ні — сукупність анатомічних утворень, до яких належать головний бронх, легенева артерія, легеневі вени, бронхіальні артерії і вени та ін. •• Ко́рінь язика́ — задня частина язика, повернута до глотки.

3) перен. Початок, походження чого-небудь. || Основа, джерело, головна причина чого-небудь. •• В (у) ко́рені — у самій основі, цілком.

4) грам. Головна частина слова (без афіксів), що виражає його основне (лексичне) значення й не поділяється на морфеми.

5) мат. Величина, яка з піднесенням її до певного ступеня дає дане число. Квадратний корінь.