Добре

Добре, нар. Хорошо; порядкомь. Добре тому дати, хто не хоче брати; а той хто бере, як по душі дере. Ном. № 4710. На Водохрищі риба табунами ходить, то на рої добре буде: Чуб. ІІІ. 4. Бийте його добре киями, щоб знав; по чому ківш лиха. Ном. № 4954. Добре побив. Циган уже їсти добре хоче. Грин. І. 120. Добре каже. Дѣльно говорить; красно говорить. Каменец. у. Гаразд-добре. Достаточно, вполнѣ хорошо. Будем радиться, чи гаразддобре на славній Україні проживати. Мет. 381. Ум. Добренько, добречко.

Сучасні словники

1. Присл. до добрий; протилежне погано. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить; Та добре вигострить сокиру (Тарас Шевченко, II, 1953, 288); Мічурін вийшов на середину кімнати, його оточили, й він знову почував себе добре (Олександр Довженко, I, 1958, 455).

2. присл., розм. Дуже, вельми. Любка першої ночі таки добре боялась (Нечуй-Левицький, II, 1956, 258); // Зовсім, остаточно. В той час уже добре смеркалося (Панас Мирний, II, 1954, 239).

3. у знач. присудк. сл. Про успішний хід справ, сприятливе оточення. — А тут же вам добре? (Марко Вовчок, I, 1955, 11); — Я певен, що все буде добре: дивись, народ у нас, як на підбір (Олесь Гончар, III, 1959, 39); — Є хороше прислів'я: в гостях добре, а дома краще (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 78); // у знач. присудк. сл. з спол. що, коли і т. ін. Дуже вдало, до речі. Палагпа прибігла додому лиха. Добре, що хоч Іван нічого не бачив (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 338); — Чи вже людям не можна жити правдою?.. А як би добре було, коли б усі жили по ній! (Панас Мирний, I, 1949, 295).

4. у знач. част. Уживається на означення згоди; гаразд. Та добре, розкажу про них, хоч то вони й не дуже варті (Леся Українка, I, 1951, 401); — Коли будеш, Євгене, уже старим, ..згадай оцей край, оцей струмок... — Добре...

Ілюстрації

Джерела та література

Добро́ — категорія етики, якою позитивно оцінюють певну поведінку, явища чи події. Добро — благо, моральне, правильне, стверджувальне, позитивний початок, корисне, пожиточне. Протистоїть злу, поганому, руйнівному, негативному початку. Людській волі є властивим бажання добра, краси або правдивого щастя. Кожна людина гостро відчуває природнє бажання добра, яке б зробило її правдиво щасливою. З цього приводу Святий Августин в своїх Сповідях писав:

   «Наше серце, Господи є невгамовним до часу коли воно знайде відпочинок у Тобі» (Книга 1. гол. 1).

Бажання добра, яке б зробило людину щасливою, не є чисто гіпотетичним бажанням, це вроджена основа в самій людській природі, а природа є постійною і стабільною, знаходиться в усіх людях, в усіх місцях, в усіх часах. Крім того це бажання — належить самій природі волі людини, яка є аперитивним членом, що має універсальне добро за ціль.