Вітрило

Деревна смола

"Словарь української мови"

Вітрило, -ла, с. Парусь.
І попливе човен в широкими вітрилами. Шевч. 238.

Словник української мови: в 11 томах

Вітрило а, сер.

1. Прикріплений на щоглі великий шматок полотна певної форми (трикутний, прямокутний), за допомогою якого вітер рухає судно.
І попливе човен 3 широкими вітрилами (Тарас Шевченко, I, 1951, 263);
Посідали на кораблик.. Осел веслує, Вовк рулює, а Лисичка вітрил пильнує (Іван Франко, IV, 1950, 78);
Вже вони кинули берег Сіцілії, вийшли у море І під вітрилом веселим запінену сіль розтинали (Микола Зеров, Вибр., 1966, 222);
* Образно. Кудись пливли хмарок ясні вітрила (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 145);
* У порівняннях. По воді пливе білий лебідь, задерши вгору свої широкі срібні крила, ніби вітрила (Нечуй-Левицький, III, 1956, 290).

2. Народно-поетична форма звертання до вітру.
Плаче Ярославна В Путивлі рано на валу: — Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господине! (Тарас Шевченко, II, 1953, 336);
— Вітрило, вітроньку, вітрисько, В небеснім безкраї лети, На вояків не падай низько (Андрій Малишко, I, 1956, 181).

Ілюстрації