Віконце

Віконце, -ця, -е. Ум. отъ вікно.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВІКОНЦЕ,я, сер. Зменш.-пестл. до вікно 1, 2. Отак вона вишивала, У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чумак з дороги (Тарас Шевченко, I, 1951, 254); Кисілевський-Таран, простягаючи руку з асигнацією у віконце каси, мало не впав (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 275).

Орфографічний словник української мови

віко́нце іменник середнього роду

Лексикон львівський

Віконце -футб. вид удару (ст): Прекрасно боронив горішні стріли і т.зв. “віконця”, клясично розтягаючись в повітрі, наче струна (Керницький)

Ілюстрації

Див. також

Вікно