Відмінності між версіями «Озиватися»
(→Сучасні словники) |
|||
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
ОЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОЗВА́ТИСЯ, озву́ся, озве́шся і озову́ся, озове́шся, док. | ОЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОЗВА́ТИСЯ, озву́ся, озве́шся і озову́ся, озове́шся, док. | ||
| − | + | 1. Те саме, що обзива́тися 1, 3. – А .. прочую що погане про дівку – нехай тоді вона до мене краще й не озивається, бо я й не поздоровкаюсь до неї довіку... (Л. Яновська); Любий і разом неможливий Юрку! Ніяк не доберу, чому ти й досі не озиваєшся, дарма, що я передав тобі листа (Б. Антоненко-Давидович); Стрілянина не вмовкала, тільки ставала густішою і озивалася в різних кінцях степу (Мирослав Ірчан); Розпливається моя тінь по стелі, по стінах, зависає наді мною – і тихо озивається рояль, білі клавіші тепліють під пальцями (Н. Бічуя); Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю. – Де ти? Де ти, озовися? Прийди, серце, пригорнися (Т. Шевченко); Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше (Б. Грінченко). | |
2. перен. Те саме, що обзива́тися 2, 4, 5. В густих заростях садка то там, то там уже потроху озивалися, мов пробуючи свої голоси, вечірні солов'ї... (І. Вирган); А Галине сердечко, що йому все, що стрічалося, що вбачалося, приповняло та прибільшало щастячка й радощів, – Галине сердечко до всіх озивалося (Марко Вовчок); Про нововигадані церковні школи озивався [піп] неприхильно, бо така школа могла б йому тільки клопіт зробити (Б. Грінченко); Ледве чутно скрипнули ворота, Десь цвіркун озвався і замовк (І. Муратов); На ледь чутний шурхіт ніг з двору озвався собака – загавкав, та одразу ж, упізнавши свого, заскавулів і притих (В. Малик); Від однієї фрази “кришталеві дороги” прокинулося все колишнє і гострим болем у серці озвалося відлуння минулого... (М. Дашкієв); Човен насподі води мав зовсім мало, якраз стільки, аби в ній озвалася колючими мурашками вивихнута нога (М. Дочинець). | 2. перен. Те саме, що обзива́тися 2, 4, 5. В густих заростях садка то там, то там уже потроху озивалися, мов пробуючи свої голоси, вечірні солов'ї... (І. Вирган); А Галине сердечко, що йому все, що стрічалося, що вбачалося, приповняло та прибільшало щастячка й радощів, – Галине сердечко до всіх озивалося (Марко Вовчок); Про нововигадані церковні школи озивався [піп] неприхильно, бо така школа могла б йому тільки клопіт зробити (Б. Грінченко); Ледве чутно скрипнули ворота, Десь цвіркун озвався і замовк (І. Муратов); На ледь чутний шурхіт ніг з двору озвався собака – загавкав, та одразу ж, упізнавши свого, заскавулів і притих (В. Малик); Від однієї фрази “кришталеві дороги” прокинулося все колишнє і гострим болем у серці озвалося відлуння минулого... (М. Дашкієв); Човен насподі води мав зовсім мало, якраз стільки, аби в ній озвалася колючими мурашками вивихнута нога (М. Дочинець). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 16:18, 28 березня 2026
Озива́тися, -ва́юся, -єшся, сов. в. озватися, -звуся, -вешся, гл. 1) Отзываться, отозваться, заговорить. Де ти, милий, чорнобривий, де ти, озовися. Котл. НП. Озоветься старший брат до середульшого словами. Дума. Не так розмовляє, як озивається до нас ласкавим голосом. Г. Барв. 355. 2) — за кого. Высказываться, высказаться за кого, въ пользу кого. Козацьке військо надвоє розбилось: за Лободу озвались сивоусі, а за царя свого, за Наливая, цвіт молодецький. К. ЦН. 197.
Зміст
Сучасні словники
: Словник української мови
ОЗИВАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ОЗВАТИСЯ, озвуся, озвешся і озовуся, озовешся, док. Те саме, що обзиватися 1-5. - Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова, та як прийде лисичка, то не озивайсь! (Укр.. казки, 1951, 43); Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю . - Де ти? Де ти, озовися? Прийди, серце, пригорнися (Шевч., II, 1963, 157); - А.. прочую що погане про дівку - нехай тоді вона до мене краще й не озивається, бо я й не поздоровкаюсь до неї довіку... (Л. Янов., І, 1959, 39); - Здоров був, Цуцику! Знічев 'я спочиваєш? - Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь... (Гл., Вибр., 1951, 115); Незабаром його кудись погнали та більш він не вертався, не озивався (Мирний, І, 1949, 138); Пробачте, що я так довго не озивався (Сам., II, 1958, 452); В хлівці тихо шавкотіли качки, а в густих заростях садка то там, то там уже потроху озивалися, мов пробуючи свої голоси, вечірні солов 'ї... (Вирган, В розп. літа, 1959, 279); Ледве чутно скрипнули ворота, Десь цвіркун озвався і замовк (Мур., Широка дорога, 1950, 22); Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше (Гр., І, 1963, 246); Стрілянина не вмовкала, тільки ставала густішою і озивалася в різних кінцях степу (Ірчан, І, 1958, 295); А Галине сердечко, що йому все, що стрічалося, що вбачалося, приповняло та прибільшало щастячка й радощів, - Галине сердечко до всіх озивалося (Вовчок, І, 1955, 324); На те в грудях мужні сили, На те в серці щирі гуки, Щоб співати до могили, Озиватись на всі муки (Граб., І, 1959, 519); // Давати оцінку кому-, чому-небудь. Про нововигадані церковні школи [піп] озивався неприхильно, бо така школа могла б йому тільки клопіт зробити (Гр., II, 1963, 70).
Озиватися (озватися) словом - те саме, що Обзиватися (обізватися) словом (див. обзиватися). Ти [Україно] ішла на пана, на магната, І з татранських синіх полонин Озивавсь до тебе словом брата Непокірний польський селянин (Рильський, І, 1956, 356); Софія не зважилась, а може й не схотіла озватися до баронеси словом (Л. Укр., III, 1952, 530).
: СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-16
ОЗИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОЗВА́ТИСЯ, озву́ся, озве́шся і озову́ся, озове́шся, док.
1. Те саме, що обзива́тися 1, 3. – А .. прочую що погане про дівку – нехай тоді вона до мене краще й не озивається, бо я й не поздоровкаюсь до неї довіку... (Л. Яновська); Любий і разом неможливий Юрку! Ніяк не доберу, чому ти й досі не озиваєшся, дарма, що я передав тобі листа (Б. Антоненко-Давидович); Стрілянина не вмовкала, тільки ставала густішою і озивалася в різних кінцях степу (Мирослав Ірчан); Розпливається моя тінь по стелі, по стінах, зависає наді мною – і тихо озивається рояль, білі клавіші тепліють під пальцями (Н. Бічуя); Ой піду я темним гаєм, Дружиноньки пошукаю. – Де ти? Де ти, озовися? Прийди, серце, пригорнися (Т. Шевченко); Зненацька озвалося хлипання, спершу тихше, а далі все голосніше й голосніше (Б. Грінченко).
2. перен. Те саме, що обзива́тися 2, 4, 5. В густих заростях садка то там, то там уже потроху озивалися, мов пробуючи свої голоси, вечірні солов'ї... (І. Вирган); А Галине сердечко, що йому все, що стрічалося, що вбачалося, приповняло та прибільшало щастячка й радощів, – Галине сердечко до всіх озивалося (Марко Вовчок); Про нововигадані церковні школи озивався [піп] неприхильно, бо така школа могла б йому тільки клопіт зробити (Б. Грінченко); Ледве чутно скрипнули ворота, Десь цвіркун озвався і замовк (І. Муратов); На ледь чутний шурхіт ніг з двору озвався собака – загавкав, та одразу ж, упізнавши свого, заскавулів і притих (В. Малик); Від однієї фрази “кришталеві дороги” прокинулося все колишнє і гострим болем у серці озвалося відлуння минулого... (М. Дашкієв); Човен насподі води мав зовсім мало, якраз стільки, аби в ній озвалася колючими мурашками вивихнута нога (М. Дочинець).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
- Словник UA: https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F
- СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ONLINE. ТОМИ 1-16:https://sum20ua.com/?page=2073&searchWord=%D0%BE%D0%B7%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F&wordid=65524
