Відмінності між версіями «Агикати»
(→Джерела та література) |
(→Зовнішні посилання) |
||
| Рядок 64: | Рядок 64: | ||
| − | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет журналістики]] |
| − | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Слова 2025 року/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Слова 2025 року/Факультет журналістики]] |
[[Категорія:Слова 2025 року]] | [[Категорія:Слова 2025 року]] | ||
Версія за 16:40, 13 квітня 2025
Аги́кати, -каю, -єш, гл. Кричать аги́. Желех.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках аги́кати, недоконаний вид, діалектне, розм.
Вимовляти або повторювати вигук «аги», «аги-аги» — найчастіше як насмішку, кепкування або вдаване співчуття.
Дражнити когось, передражнюючи інтонації або поведінку.
(у деяких контекстах) Висловлювати незадоволення, бурчати, говорити щось незрозуміле або зневажливе.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Приклади вживання: «Не агикай на неї — дівчина ж плаче!»
«Діти знов у школі агикають одне одного — ніякого спокою!»
«А він стоїть і тільки агикає — а нічого толком не сказав.»
гигикати — сміятися, видаючи характерні «гиги», часто як насмішка.
бурчати — невдоволено або невиразно говорити.
дражнити — дратувати когось наслідуванням, вигуками, жестами.
кепкувати — насміхатися, іронізувати.
кривлятися — викривлювати обличчя або голос, передражнюючи когось.
вигуки — окрема мовна категорія, до якої належать емоційні слова типу «аги», «ой», «ех» тощо.
Джерела та література
Шалак Оксана. 100 найвідоміших образів української міфології. — Київ: Видавництво «Навчальна книга — Богдан», 2010. → У книзі згадується «австріят» як знахар, що має вплив на природні явища (град, дощ).
Грицак Ярослав. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX—XX ст. — Київ: Генеза, 1996. → Аналізує культурну спадщину Галичини, включаючи вплив Австро-Угорщини на побут і ментальність.
Словник української мови в 11 томах. — Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. → Хоч слово «австріят» прямо не зафіксоване, але подібні етноніми й форми можна знайти.
Чучка П. П. Словник українських говірок Закарпаття. — Ужгород: Вид-во УжНУ, 2005. → Містить численні діалектизми, які відображають вимову і словоутворення в регіоні.
Мартинюк А. Галицький говір: лінгвістичні особливості та культурний контекст. — Львів: ЛНУ, 2014.
Етнографічні збірники НТШ — видання Наукового товариства імені Шевченка, де фіксуються локальні особливості мови, фольклору та побуту.
