Відмінності між версіями «Мовляв»

Версія за 21:46, 23 квітня 2024

Мовля́в, нар. Такъ сказать, молъ, дескать. Прийшлось сусідові, мовляв, хоч сядь та й плач. Греб. 382. Хоч спасти, мовляв, аби з доброго коня. Литин. у.

Сучасні словники

МОВЛЯВ, вставн. сл; розм.

1. Уживається при передачі слів, які належать не тому, хто говорить, а комусь іншому. То родички мені й переказують: оттак люди плещуть, мовляв (Барв., Опов.., 1902, 8); - Самі спожили свіженьку й гарячу рибку, а ви, мовляв, їжте й холодну й нетривну (Н.-Лев., II, 1956, 249); Не встигла [Катря] ще й поснідати, прибігла сторожова дівчина: Докія Петрівна послали, мовляв, діло якесь є (Головко, II, 1957, 193); // Уживається при передачі внутрішньої мови персонажа, при розкритті його жесту. Він з усмішечкою витягнув з кишені перев'язану мотузочком пачку грошей, підкинув її вгору, зловив і на мигах показав: бери, мовляв (Стельмах, II, 1962, 37); Ясько спокійно кивнув головою: мовляв, зрозумів усе чисто (Чаб., Катюша, 1960, 54).

2. Уживається при уточненні вислову; так би мовити. А мені дуже весело, що такий мені тепер клопіт великий, таке, мовляв, поле передо мною - і женитись, і на дяка стати (Вовчок, VI, 1955. 235).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання