Відмінності між версіями «Полоскати»
Рядок 35: | Рядок 35: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:ПОлоскати- 081023.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:ПОлоскати- 081023.jpg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Полоскати - 081023.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Полоскати - 081023.jpg|x140px]] | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/факультет права та міжнародних відносин]] | ||
+ | [[Категорія:Слова 2024 року]] |
Версія за 15:49, 23 квітня 2024
Полоскати, -щу, -щеш, гл. Полоскать. Розмайзілля знайшла, полоскала на річці. Чуб. V. 414.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПОЛОСКАТИ, ощу, ощеш, недок.
1. перех. Проминати білизну, одяг і т. ін., занурюючи їх у воду й водячи з боку в бік. Дівчина там [на кладці] молодая, В хвилях полоще вона полотно (Борис Грінченко, I, 1963, 45); Вона.. назбирала купу різного шмаття, визолила його і, склавши на санчата, повезла полоскати на Ташань (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 518); * Образно. Надбережні корчуваті верби полоскали свої свіжі віти в запіненій, мутній.. воді (Іван Ле, Наливайко, 1957, 396);
// Злегка обмивати щось не дуже забруднене, обдаючи з усіх боків чистою водою. Марія і Софійка.. полоскали запорошені в дорозі бідони для молока і наспівували (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 284);
// Після миття обдавати що-небудь чистою водою.
2. перех. Промивати для очищення, освіження або з лікувальною метою рот, зуби і горло. — Спрага була такою нестерпною, що я наказав усім полоскати морською водою рота (Василь Кучер, Голод, 1961, 206); Полощу зуби наваром дубової кори (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 200).
3. перех., розм. Робити мокрим кого-, що-небудь; поливати. Це шумлять сосни. Полоще їх дрібний, дошкульний дощ... (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 66);
// Омивати що-небудь. Річки.., граючись, полоскали береги (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 22).
4. перех., перен. Коливати, розвівати що-небудь (про вітер). Вітерок [вітерець] полоскав хвилями пітний чуб Прокопцеві (Степан Васильченко, II, 1959, 258); Вітри полощуть прапори у сонячній блакиті (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 83); Коли б їх [друзів] зібрати на площі, Де вітер знамена полоще, Де вільний, небачений простір — І то б не вмістилися гості (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 136).
5. неперех., перен. Те саме, що полоскатися 4. Світить вогнем Хрещатик, прапор в вітрах полоще (Андрій Малишко, Любов, 1946, 24).
6. перех., перен., розм. Дуже бити. Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (Степан Васильченко, III, 1960, 341).