Відмінності між версіями «Пам’ятка»
(→Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)) |
(→Див. також) |
||
Рядок 35: | Рядок 35: | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%90%D0%B1%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%96%D0%B2 Кам'яниця Абреків] (також кам'яниця Абреківська, кам'яниця Абрекової, кам'яниця Арпковська, кам'яниця Арбковська) — житловий будинок XVII століття, пам'ятка архітектури національного значення. Розташований в історичному центрі Львова, на розі вулиці Краківської та площі Ринок. | [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%90%D0%B1%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%96%D0%B2 Кам'яниця Абреків] (також кам'яниця Абреківська, кам'яниця Абрекової, кам'яниця Арпковська, кам'яниця Арбковська) — житловий будинок XVII століття, пам'ятка архітектури національного значення. Розташований в історичному центрі Львова, на розі вулиці Краківської та площі Ринок. | ||
− | [] | + | [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%84%D0%BE%D1%80%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%8F Хоти́нська фортеця] — середньовічна укріплена фортифікаційна споруда в Хотині (Чернівецька область, Україна), збудована русо-влахами за господарювання Мушатів у Молдавському князівстві на межі XIII–XVIII століть на місці руського городища (Х—ХІІІ). |
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет журналістики]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет журналістики]] | ||
[[Категорія:Слова 2022 року]] | [[Категорія:Слова 2022 року]] |
Версія за 19:50, 11 квітня 2024
Пам’ятка, -ки, ж. 1) Память, воспоминаніе. Приятелі їх садили тоді на пам’ятку. Греб. 360. На тобі книжку на пам’тку. Впасти в пам’ятку. Запечатлѣться въ памяти. Вже що вона через те заподіяла миру, того не впало мені в пам’ятку. ЗОЮР. II. 37. Се мені у пам’ятку. Это мнѣ памятно. Більше всього в пам’ятку мені, як уже піп приїхав ховать. Сим. 220. 2) Подарокъ на память. 3) Поминальная книжка.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПА́М'ЯТКА, и, жін.
1. розм. Предмет, що служить нагадуванням про кого-, що-небудь. [Йоганна (здіймає намисто з шиї і подає з поклоном Марції):] Прошу, прийми на спомин про гостину. [Марція:] Хоч я й не дуже в сих речах кохаюсь, та пам'ятка від любої Йоганни, хоч би яка, для мене завжди мила! (Леся Українка, III, 1952, 181); — Не викидай, Хомо, — запротестували товариші. — Халяви кинь, а рушник залиш! Хаєцький постояв якусь мить вагаючись і нарешті послухався ради. Згорнув свою барвисту пам'ятку, поклав до кишені (Олесь Гончар, III, 1959, 315); // Те, що лишилось як наслідок чогось. Стара наче здуріла: чим стріну, як будуть од вінця їхать.. Бігала по селу, змокла.., поки не випрохала десь паляниці.. А тепер маєш — бухикай.. Весільну пам'ятку маєш, Маласю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 33); Загоїлася рука, лишилася Сенькові пам'ятка: кривий палець на правій руці і знаки на долоні в тім місці, де зшивали (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 95); // перен. Те, що служить наочним свідоцтвом чиєї-небудь справи, праці і т. ін. Який виноградник викохав! Добру пам'ятку по собі лишив синок: не сходить у людей йога ім'я з уст (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 24). В пам'ятку кому — пам'ятатися комусь. [Семен:] Чи в пам'ятку тобі, Іване, як ми ще за кріпацтва втікали у Бессарабію? (Марко Кропивницький, I, 1958, 108); Все в пам'ятку мені — осінній вечір... У Коцюбинського сиділи ми, йому свої боління молодечі звіряли (Павло Тичина, Зростай.., 1960, 63); На пам'ятку — на згадку, на спомин. — Це перо я дала тобі колись на пам'ятку. Ти навіки мій, а я твоя навіки, — сказала Богаза (Нечуй-Левицький, III, 1956, 301); — Твою фотографію ніби, чуєш, в газеті бачив. Шкода, каже, що не купив собі тої газети та, каже, не витяв собі ножицями дівки на пам'ятку (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 271).
♦ Дати пам'ятку кому — побити або вдарити кого-небудь так, щоб пам'яталося. — Ну, не завадило би йому [злодієві] дати пам'ятку, — каже один соляр (Іван Франко, II, 1950, 16); Запасти в пам'ятку кому — дуже добре запам'ятатися. Запала їм в пам'ятку її краса, урода дівоча... (Панас Мирний, II, 1954, 133).
2. Предмет матеріальної культури минулого. Земля ховає від нас найцінніші історичні пам'ятки, і лише наполеглива копітка праця археологів відкриває їх, примушує розповідати про далеке минуле людства (Наука і життя, 9, 1962, 58); Комісія передусім хотіла дізнатися про всі старовинні пам'ятки, що збереглися в південно-західному краї: древні церкви, замки, первісні вали, могили, городища... (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 340); // Твір стародавньої писемності. У світовій літературі небагато знайдеться літературних пам'яток, що відзначались би таким довголіттям, як «Слово о полку Ігоревім» (Радянське літературознавство, 7, 1965, 76); // Твір стародавнього музичного мистецтва. Збираючи пісні, молодий вчений піклувався про якнайкраще збереження пам'яток народної музичної культури (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 55). Історична пам'ятка — залишок минулого, що є об'єктом вивчення історичної науки. Рештки минулого, за якими його вивчають, називаються історичними джерелами, або історичними пам'ятками (Історія стародавнього світу, 1957, 4).
3. Невелика книжка або аркуш з короткими настановами, правилами на якийсь певний випадок, з короткими відомостями про кого-, що-небудь. У так званій наказній пам'ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось «итти на Зею и Шилку реку для государева ясашного сбору» (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 12); Пам'ятка туристові.
4. церк., розм. Поминальна книжечка. — Не встигнеш звикнути до людей, а їх уже в пам'ятку записуй, на часточку на помин душі — тьху (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 260).
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Кам'яниця Абреків (також кам'яниця Абреківська, кам'яниця Абрекової, кам'яниця Арпковська, кам'яниця Арбковська) — житловий будинок XVII століття, пам'ятка архітектури національного значення. Розташований в історичному центрі Львова, на розі вулиці Краківської та площі Ринок. Хоти́нська фортеця — середньовічна укріплена фортифікаційна споруда в Хотині (Чернівецька область, Україна), збудована русо-влахами за господарювання Мушатів у Молдавському князівстві на межі XIII–XVIII століть на місці руського городища (Х—ХІІІ).