Відмінності між версіями «Побіля»
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 16: | Рядок 16: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Побіля 3 4 24 0.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Побіля 3 4 24 0.jpg|x140px]] | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Побіля 3 4 24 1.jpg|x140px]] |
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
Версія за 14:23, 3 квітня 2024
Побіля́, нар. Возлѣ, около. А народу, народу! і за домовиною і побіля домовини. Кв. Тече річка з винограду та й побіля груші. Грин. III. 393.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ПОБІ́ЛЯ.
1. прийм., з. род. в. Уживається на позначення місця, предмета, особи, недалеко від якого (якої) відбувається дія або перебуває хто-, що-небудь; біля, коло. Явдоха.. тільки засопла, проходячи побіля Мар'ї (Панас Мирний, III, 1954, 73); — Охота гірш неволі, як-то кажуть. Неволі немає, та охота велика побіля вас бути (Любов Яновська, I, 1959, 230); Гріли руки пишні дуки Побіля народу (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 267); Побіля американського шлагбаума вартового не було (Юрій Яновський, II, 1954, 59); Зібравшися побіля столу, Вони листа свого писали у Запоріжжя, на завод (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 96).
2. присл., рідко. Те саме, що поряд1 1; поблизу. Гора, в ній нора з дверима, побіля товстий явір (Марко Кропивницький, IV, 1959, 129).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 617.
Ілюстрації
|
|
