Відмінності між версіями «Уробляти»

Версія за 16:37, 29 березня 2024

Уробляти, -ляю, -єш, сов. в. уробити, -блю, -биш, гл. 1) Вдѣлывать, вдѣлать, вставлять, вставить. 2) Дѣлать, сдѣлать, нарабатывать, наработать. Во которий чоловік теє уробляє, повік той щастя собі має. АД. І. 187. Літом і мале піде, то вробить. Ном. № 551. Як ручки вроблять, так спина й зносить. Грин. II. 310. Піду додому, мо що небудь до вечора вроблю. Рано вставши, багато вробиш. Грин. І. 239. Пішов.... на поле подивиться, що вона вробила. Рудч. 3) Дѣлать, сдѣлать, смастерить. А вробимо топірчики та з самої сталі. Гол. І. 164. 4) Воздѣлывать, воздѣлать, обрабатывать, обработать. Тут які рівненькі ріллі, не так, як у нас. Е, бо лучче вроблено. Новомоск. у. 5) — у що. Запачкивать, запачкать, загадить во что. Ото як уробила рукав у сажу. 6) Вробити волю. Исполнить желаніе. Мила волю уробила: главку йому поїскала. Гол. I. 84.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках УРОБЛЯТИ1 (ВРОБЛЯТИ), яю, яєш, недок., УРОБИТИ (ВРОБИТИ), облю, обиш; мн. уроблять; док., перех. і неперех., розм . 1. Виконувати певну роботу. - Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! - виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Гр., І, 1963, 264); // тільки док. Зробити що-небудь. А тим часом підсушував [Марусяк] собі сухарів з комісника [назва хліба], уробив постоли, бо знав, що у чоботах далеко не зайде (Хотк., II, 1966, 103); Випорядив [Юра] її [комірчину], вибілив, поклав грубку, невеличку піч, щоб ватру можна розкласти, вробив собі два ослони (Круш., Буденний хліб.., 1960, 176).

2. Те саме, що заробляти. Спочив би на старість. Сини і онуки Вробили б на хліб і до хліба доволі (Мал., II, 1956, 16). Словник ua портал української мови і культури https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D1%8F%D1%82%D0%B8

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання