Відмінності між версіями «Розмайрин»
(→Джерела та література) |
|||
| Рядок 24: | Рядок 24: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| + | |||
| + | Словарь української мови. Том ІV: Р-Я. 1909. — Стор. 50. | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 735. | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет суспільно-гуманітарних наук]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет суспільно-гуманітарних наук]] | ||
[[Категорія:Слова 2022 року]] | [[Категорія:Слова 2022 року]] | ||
Версія за 17:26, 15 квітня 2023
Розмайрин, -ну
Словник Грінченка
Розмайрин, -ну, м. Раст. Размаринъ. Rosmarinus officinalis. Вх. Пч. І. 12. Просив хлопчик розмайрину юрчик. Грин. III. 228.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
РОЗМАРИ́Н, у, чол. (Те саме, що і розмайрин)
бот. (Rosmarinus, L.). Вічнозелена запашна кущова рослина родини губоцвітих, із листя і гілок якої добувають ефірну олію. Згодом Зопя вийшла до салону, щоб ущипнути кілька гілочок мирту й розмарину на найменший зелений віночок (Леся Українка, III, 1952, 653); — В чому тебе мати купала? — тихо питав парубок дівчину. — Твоє волосся пахне васильками, м'ятою чи розмарином (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 24).
Ілюстрації
|
|
Медіа
Джерела та література
Словарь української мови. Том ІV: Р-Я. 1909. — Стор. 50.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 735.
