Відмінності між версіями «Розлучник»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(→Джерела та література) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:розлучник2.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:розлучник.jpg|x140px]] |
|} | |} | ||
Поточна версія на 18:17, 15 квітня 2023
Розлучник, -ка
Словник Грінченка
Розлучник, -ка, м. Разлучитель. Допоможи мені, моцний Боже, розлучника вбити, най не ходить, де я ходжу дівчину любити. Чуб. V. 385.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
РОЗЛУ́ЧНИК, а, чол., розм. Той, хто розлучає або розлучив кого-небудь із кимсь. — Промов слово, скажи, хто розлучник наш? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 419); [Дмитро:] Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалася ..! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 192).
Ілюстрації
|
|
Джерела та література
Словарь української мови. Том ІV: Р-Я. 1909. — Стор. 49.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 731.
