Відмінності між версіями «Глас»

Версія за 19:03, 27 березня 2023

Глас, -су, м. 1) = Голос 1. Ном. № 1937. Почула його глас. Грин. І. 120. Коло їх двора а ні гласу. МВ. (О. 1862. І. 96). 2) Въ церковномъ пѣніи: гласъ. Затягнув на шестий глас. Ном. № 12442. Укупі б заспівали. Він усі гласи знає. Г. Барв. 197. 3) Звукъ. (К. Михальчукъ).

Сучасні словники

ГЛАС, у, чол., заст.

1. Голос (у 1 знач.). Аж ось учувсь йому знайомий глас. Він долинув крізь полум'я бурхливе... (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 20); Глас Мелхиседека задзвенів такою міддю, що пан обозний аж навіть підвівся і слухав стоячи (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 142). ♦ Глас вопіющого в пустині, книжн. — про думки, поклики, що залишаються без відгуку, відповіді. Але цей же таки рапорт достатньою мірою пояснює, чому в герці з Гріпичем ці, здавалося б, дуже логічні Нечіпайові думки залишились гласом вопіющого в пустині (Іван Микитенко, II, 1957, 530).

2. мн. гласи, ів. церк. Назва ладу в церковній музиці, а також назва мотивів, що складають систему церковного співу. — Я таки був при службі, — співав гласів, і піп мені не платив (Марко Вовчок, VI, 1956, 251); В одній хвилі і коломийки задробить, і думки затягне, і весільної, і.. гласів церковних (Іван Франко, I, 1955, 59).

Ілюстрації