Відмінності між версіями «Кедись Анна Олександрівна»
A.drach (обговорення • внесок) (Створена сторінка: {{subst:Шаблон:Сторінка студента|Група=ЖУРб-1-20-4.0д}}) |
|||
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
===Навчальна практика=== | ===Навчальна практика=== | ||
| + | Історія одного привокзального готелю. | ||
| + | |||
| + | Моя родина, та я, живуть у місті Козятин, що є Вінницькою областю. За весь період війни тут, можна сказати, спокійно. Немає вибухів та, крім поховання героїв України, нічого не траплялось. Люди працюють, як і раніше, але зовсім з іншими думками. Що не можна сказати про мою маму, яка на власні очі бачила та переживала усі страхіття біженців, які оселилися у кімнаті тривалого відпочинку міста Козятин. Це щось по типу маленького готелю, який знаходиться на пероні вокзалу. | ||
| + | |||
| + | Через декілька днів, після повномасштабного вторгнення, в готелі де працює мама, почали привозити переселенців, наляканих людей, яких жахіття переслідувало всю дорогу, поки вони не дібрались до спокійного місця в Козятині. | ||
| + | |||
| + | Багато з них розповідали історії, в які важко повірити, немов ти уві сні. | ||
| + | |||
| + | Так один дідусь, років за 60, розповідав як поховав свою мати у садку за хатою, адже у місті велись активні бойові дії. Ви уявіть, найріднішу з усіх просто закопати в землю під яблунею. Будинок його доньки згорів до тла, невгамовні орки знищили роботу всього її життя за лічені години, лише домашнім улюбленцям вдалось вижити, вони якимось дивом встигли залишились непомітними для окупантів. | ||
| + | |||
| + | Людям, які залишились, або не змогли виїхати нічого їсти, уявіть як тваринами? Хоча його спіткала така тяжка доля, проте він сподівається, що скоро повернеться в рідний дім, якщо він, звичайно, залишиться. | ||
| + | |||
| + | Багато людей тікали зі своїми тваринами, забирали й чужих, адже було шкода. Так одна сім‘я, у складі 6 людей, привезла аж 4 котів, хоч і свого врятувати не вдалось. Не байдужими, мене з мамою залишив і дідусь з папугами; він з собою привіз аж 6 крилатих, правда пір‘я на них майже було, можливо через страх, можливо обгоріли. Звичайно, всіх пухнастих переселенців дозволили залишити. | ||
| + | |||
| + | Одна дівчина, здається Марія, привезла свою важко хвору матір. Бідненька жіночка занедужала та отримала зневоднення, під час перебування в підвалі: без харчів, води, засобів гігієни та загальних умов цивілізації. Головне, що вижила. | ||
| + | |||
| + | Чудом до готелю добрався дідусь, в якого орки безжалісно вбили дружину на його очах. Він розповідав, що ці нелюди винесли всю їжу, перерізали труби з водою та закрили його з мертвим тілом коханої в коридорі. Якось орки випадково відкрили двері, де знаходився цей бідолаха, і він дивом встиг сховатись у доньки, евакуюватись до нашого готелю. А скільки ще таких історій… | ||
| + | |||
| + | Колишній готель для туристів став новою домівкою для кожного, хто тікав від війни. | ||
| + | |||
| + | Усіх людей об'єднує лише надія. Надія на краще життя, під тихим та мирним небом. | ||
| + | |||
===Програми мобільності=== | ===Програми мобільності=== | ||
===Нагороди та подяки навчального характеру=== | ===Нагороди та подяки навчального характеру=== | ||
Версія за 17:53, 8 червня 2022
Зміст
Персональні дані
ПІБ
Група
Електронна пошта
Соціальні мережі, блоги
Навчальна діяльність
Навчання на MOOC
Навчання на масових відкритих онлайн курсах)
Навчальна практика
Історія одного привокзального готелю.
Моя родина, та я, живуть у місті Козятин, що є Вінницькою областю. За весь період війни тут, можна сказати, спокійно. Немає вибухів та, крім поховання героїв України, нічого не траплялось. Люди працюють, як і раніше, але зовсім з іншими думками. Що не можна сказати про мою маму, яка на власні очі бачила та переживала усі страхіття біженців, які оселилися у кімнаті тривалого відпочинку міста Козятин. Це щось по типу маленького готелю, який знаходиться на пероні вокзалу.
Через декілька днів, після повномасштабного вторгнення, в готелі де працює мама, почали привозити переселенців, наляканих людей, яких жахіття переслідувало всю дорогу, поки вони не дібрались до спокійного місця в Козятині.
Багато з них розповідали історії, в які важко повірити, немов ти уві сні.
Так один дідусь, років за 60, розповідав як поховав свою мати у садку за хатою, адже у місті велись активні бойові дії. Ви уявіть, найріднішу з усіх просто закопати в землю під яблунею. Будинок його доньки згорів до тла, невгамовні орки знищили роботу всього її життя за лічені години, лише домашнім улюбленцям вдалось вижити, вони якимось дивом встигли залишились непомітними для окупантів.
Людям, які залишились, або не змогли виїхати нічого їсти, уявіть як тваринами? Хоча його спіткала така тяжка доля, проте він сподівається, що скоро повернеться в рідний дім, якщо він, звичайно, залишиться.
Багато людей тікали зі своїми тваринами, забирали й чужих, адже було шкода. Так одна сім‘я, у складі 6 людей, привезла аж 4 котів, хоч і свого врятувати не вдалось. Не байдужими, мене з мамою залишив і дідусь з папугами; він з собою привіз аж 6 крилатих, правда пір‘я на них майже було, можливо через страх, можливо обгоріли. Звичайно, всіх пухнастих переселенців дозволили залишити.
Одна дівчина, здається Марія, привезла свою важко хвору матір. Бідненька жіночка занедужала та отримала зневоднення, під час перебування в підвалі: без харчів, води, засобів гігієни та загальних умов цивілізації. Головне, що вижила.
Чудом до готелю добрався дідусь, в якого орки безжалісно вбили дружину на його очах. Він розповідав, що ці нелюди винесли всю їжу, перерізали труби з водою та закрили його з мертвим тілом коханої в коридорі. Якось орки випадково відкрили двері, де знаходився цей бідолаха, і він дивом встиг сховатись у доньки, евакуюватись до нашого готелю. А скільки ще таких історій…
Колишній готель для туристів став новою домівкою для кожного, хто тікав від війни.
Усіх людей об'єднує лише надія. Надія на краще життя, під тихим та мирним небом.
