Відмінності між версіями «Зоряти»

Версія за 18:05, 18 листопада 2021

Зоря́ти, -ря́ю, -єш, гл. Свѣтиться, сіять. Що то була за дівчина! Зайде в хату, то мов зоря зоряє. Г. Барв. 103, 237. Там квітки як в божім раю... зорями ч траві зоряють. К. Дз. 221. Ой вийду на гірку та гляну на зірку, що зоря зоряє, а вся челядь гуляє. Грин. III. 61. См. Зоріти.

Сучасні словники

ЗОРЯТИ, яє, недок. розм. Те саме, що зоріти. Схопилась, вискочила на задвірок, — уже рання зоря зоряє (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 237); Андрій в перший день, як тільки вийшов косити траву, поновив шапку на оборозі, бо вже зоряла вершком (Іван Чендей, Вітер.., 1958, 227); // безос. Додавала серцю жалю й пісня. Вона, знай, голосила над австрійськими окопами.. А коли стало зоряти, урвалася пісня (Юрій Мушкетик, Серпе.., 1962, 307).

1. тільки 3 ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. На синім небі густо зоріли зорі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 49); Сумно крізь віконце Молодик зорить... (Павло Грабовський, I, 1959, 371); Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 281); * Образно. Невже ракета в космосі ширяє? Ні, серце пломеніє там людське і світить всім, зорить на виднокраї, ясне таке! (Микола Терещенко, Серце.., 1962, 4); // Вкриватися зорями, бути зоряним (про небо). Уже зоріло небо, і Стах вів «Колумб», керуючись зорями та маяком (Микола Трублаїні, II, 1955, 187); // перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. Клянемся ми всі, що народ розкуєм, Всі здійсним святі заповіти 1 волею край свій, як сонцем, заллєм, Щоб міг він і другим горіти (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 64); // перен. Бути величним, осяяним блиском слави. Герої, славою повиті, Зорів кожного ім'я (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 81); Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря (Андрій Малишко, Віщий голос, 1961, 105).

2. перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла. Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (Максим Рильський, I, 1960, 125); Наші руки продовжила сталь, що несе капіталові жах: трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 492); // Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися. Цвіли над шляхом голубі Петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 288); В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 427); Темніша Брянський ліс у сні, Зімкнув ряди соснові. Зоріють десь в гущавині Озера вечорові (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 185); // перен. Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін. Було між дівчатами так і зорію (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 63).

3. перен. Сяяти, світитися (про очі). Він так гарно вміє казати, і так у його зоріють очі, як він каже! (Борис Грінченко, II, 1963, 141); // чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі). Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією (Мирослав Ірчан, II, 1958, 25); // Виявлятись у виразі обличчя, очей і т. ін. Діти любі, чемні діти, Й вив життю, неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 200).

4. Наближатися, наставати (перев. про світанок). Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 196); // безос. Вийшли в дорогу рано, ще зоріло, а десь коло полудня були вже на полонині (Іван Чендей, Поєдинок, 1962, 164). ♦ Зоріє схід — розвидняється, світає; Ще й на світ не зоріло, безос. — не розвиднялося, не світало. Ще й на світ не зоріло, як я потягся на Донець і цілісінький день блукав його берегами (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 32).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання