Відмінності між версіями «Уґаровувати»

Версія за 13:54, 5 листопада 2021

Уґаро́вувати, -вую, -єш, гл. Выдалбливать желобокъ, пазъ.

Сучасні словники

УГАМОВУВАТИ (ВГАМОВУВАТИ), ую, уєш, недок., УГАМУВАТИ (ВГАМУВАТИ), ую, уєш, док., перех. 1. Заспокоювати кого-небудь, розвіювати чиїсь тривоги, хвилювання і т. ін. Зінька стоїть коло неї [Параски] та все уговорює та угамовує (Панас Мирний, IV, 1955, 65); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували, вона відступила від нього і почала збирати йому дещо в клунок на дорогу (Леся Українка, III, 1952, 554); // Примушувати кого-небудь затихнути, поводитися, триматися тихо, спокійно. — Тихше, тихше, — вгамовувала кузину Ольга. Було неприємно, що вже й сторонні звертають увагу на розв'язну поведінку Маруськи (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 463); Мирон Багатир вгамовував Антона, який над міру розійшовся і нічого вже не хотів знати, тільки душа бажала пісні (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 215); Яків пригортав його [Гриця], шикав, гойдав — не помагало, та вже Настя, узявши до себе, угамувала малого (Панас Мирний, IV, 1955, 48); Хтів Бертольд розумним словом Люте військо вгамувати, Та воно дедалі гірше Почало репетувати (Леся Українка, I, 1951, 376); // Примушувати кого-небудь слухатися, робити покірним, слухняним; приборкувати. І не таких норовистих молодиків Валентин Модестович угамовував. Прибере й цього до рук, зробить з нього тактовного й культурного інженера (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 140); * Образно. П'ятеро дорослих людей у човні? Але хіба їм під силу вгамувати, приборкати оцей розгнузданий шал Балатону! (Олесь Гончар, Новели, 1954, 56).

Угамувати себе — примусити себе заспокоїтися, стриматися. — Слухай-но, вгамуй себе: за нами зорять, тобі час іти... (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 89); Відчував [Захар], що червоніє й блідне позмінно. Ледве вгамував себе (Іван Ле, Право.., 1957, 84).

2. Повертати у стан спокою, рівноваги (нерви, серце і т. ін.). Маруся сиділа й мовчала і тільки дивилась в вікно на небо, неначе шукала в йому поради. А небо мовчало і пишно сяло, поради не давало, тільки вгамовувало її роздратовані нерви (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 70); Скажу вам одверто — дуже страждала я, не маючи звісток від свого чоловіка... І ніяк не могла вгамувати свого серця (Олександр Копиленко, Навколо полум'я, 1961, 186).

3. Стримувати, припиняти вияв чого-небудь (перев. почуття). Лодиженко приязно дивився на начальника будівельного відділу і ледве вгамовував дух протесту. Але тримався (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 143); Щоб угамувати гнів пана станового, я повернувся до його й почав стиха казати (Панас Мирний, IV, 1955, 374); Не згинайсь, угамуй своє горе; Знай — надії твої чарівні Згоють разом зневірення хворе, Розцвітуть, мов квітки запашні (Павло Грабовський, I, 1959, 335); Хома бачив, що розпалюються пристрасті, і не знав, як угамувати їх (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 194); // Примушувати припинити вияв чого-небудь, якусь дію. Так на чолі батрацької бойової дружини і літав [Яресько] по асканійському степу, вгамовуючи розгул куркульської ненажерливості, що не щадила нічого: навіть дерев'яні зруби витягували з колодязів (Олесь Гончар, II, 1959, 33); Вгамуйте, заглушіть непрошене ридання (Микола Зеров, Вибр., 1966, 277); Хоч Катюші і вдалося вгамувати бійку, але гра вже не клеїлась (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 36); // у сполуч. із сл. кров, сльози. Припиняти текти. Жадне прохання близьких приятельок не вгамувало її сліз (Нечуй-Левицький, I, 1956, 144); Іде собі [циган] дорогою, Свіжий хрін смакує; Вертить свердлом йому в носі, А сліз не вгамує... (Степан Руданський, Тв., 1956, 116); — Дивись на хусточку мою, Узористі сліди. Бува, поранять у бою, До рани приклади. Вгамує кров гарячий шовк (Андрій Малишко, I, 1956, 208); // Послаблювати або знімати (біль, хворобливі явища). * У порівняннях. Пронизливо зойкнув паровоз і замовк, немовби хтось одразу ж угамував його пекучий біль (Семен Журахович, Даша, 1961, 21).

4. Зменшувати, задовольняти (голод, спрагу і т. ін.). До голоду долучилася спрага. Володя знайшов соковите листя. Воно нагадувало на смак капусту.. Юнак жував його, листя хрумтіло на зубах, сік сповнював рот. Але це мало вгамовувало спрагу (Олесь Донченко, III, 1956, 236); Я переліз через паркан, помацки нарвав слив, щоб угамувати голод, і ліг в садку на лаві (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 43); Вона з небувалою насолодою спочатку угамувала спрагу, а тоді занурила обличчя з запаленими повіками в свіжу й холодну вологу (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 94).