Відмінності між версіями «Садиба»

Версія за 19:08, 27 жовтня 2021

Дворянська садиба

Садиба (від «садити», «саджати») — окреме поселення, комплекс житлових, господарських, паркових та інших будівель, а також, як правило, садибний парк, що становлять єдине ціле. Садиби з'являються в XV столітті пов'язані із системою маєтку, коли поміщик будував будинок у селі та оточував себе домочадцями.

Тлумачення слова у сучасних словниках

Садиба — житловий будинок та господарські будівлі з прилеглими до них садом і городом, що разом з ними є окремим господарством. Садиба - це земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Види садиб

Селянська садиба

• Селянська садиба

Селянська садиба організується двором, де тримали худобу, зберігали сільськогосподарський інвентар та вози, сани, зерно та ін. На півночі, при будинках на високому підкліті, двір був критий і, як правило, 2-ярусний: на нижньому поверсі тримали худобу, а на верхньому повіті зберігали сіно. У такий двір зазвичай можна було пройти з хати, не виходячи надвір. Замкнуте «кругле подвір'я», по чотирикутному периметру якого стояв будинок з коморою, що виходили на вулицю, і господарські будівлі, з'єднані між собою суцільною огорожею з навісом, відкритим усередину двору. Різновид круглого двору - "двір-фортеця", що з'явився в XV-XV ст. у степовій зоні, де була велика небезпека нападу татар: хата стояла посеред відкритого чотирикутного простору, створюваного надвірними спорудами та навісами; огорожу робили з товстих дубових колод, убитих вертикально. У південній частині степової зони відкритий двір часто був незамкнутим - господарські будівлі розташовувалися без особливого порядку і не були пов'язані між собою.

Дворянська садиба

• Дворянська садиба

Дворянська садиба представляло окреме поселення, комплекс житлових, господарських, паркових та інших будівель, і навіть, зазвичай, садибний парк. До складу класичної панської садиби зазвичай входили панський будинок, кілька флігелів, стайня, оранжерея, будівлі для прислуги та ін. У великих садибах нерідко будувалася церква.

Агросадиба

• Туристична садиба

У сучасному туристичному бізнесі — це зазвичай традиційні сільські будинки або виконані в традиційному стилі сучасні споруди. Залежно від своїх особистих уподобань, турист може вибрати агросадибу від традиційного сільського будинку до житлового комплексу з усіма зручностями та розважальним центром. У таких садибах туристи деякий час ведуть сільський спосіб життя, знайомляться з місцевою природою, культурою та звичаями за допомогою піших та кінних прогулянок та спілкування з місцевими жителями. У деяких агросадибах передбачено можливість активного відпочинку. Окрім традиційних видів відпочинку, в агросадибах туристам може бути запропонована сільськогосподарська робота на загальних підставах із місцевими жителями.

Відомі садиби Києва

Садиба Більського

• Садиба Більського

У 1889 році, цю ділянку придбав Октавіан Більський, який був помічником аптекаря. Після покупки він почав тут спорудження садиби. Спочатку будинок звели з дерева, але в 1893 році обклали цеглою. Фармацефт згодом відкрив власну аптеку на Подолі, і дозволив собі купити ще й сусідню ділянку у чиновника Буліченка. Там він збудував прибутковий будинок. На прилеглій до споруд території організували парк. Радянська влада націоналізувала садибу 1922 року. Спочатку з неї зробили громадський парк відкритий для громадян. Але невдовзі організували біля садиби режимний об'єкт. З 1934 року тут жив Всеволод Балицький. Один із організаторів Голодомору та голова каральних органів України. Він же керував переїздом столиці з Харкова до Києва. 1937 року його розстріляли. У ті роки тут були організовані ставки, містки, альтанки та фонтани. Потім цей будинок віддали для табору, де відпочивали діти працівників НКВС, але незабаром почалася війна. Після неї у садибі організували резиденцію партійних керівників, а з 1943 по 1949 роки саме тут, у другому будинку, мешкав голова Ради народних комісарів УРСР Микита Хрущов. Під час Володимира Щербицького, резиденцію було перенесено до Межигір'я. Садибу на Лук'янівці, у свою чергу, передали інституту педіатрії, акушерства та гінекології. Особняки садиби зайняла адміністрація цього інституту, а також Український центр планування сім'ї та відділення психологічної підготовки до пологів. За період між 1974 і 1992 роком, окрім основних особняків, на території були побудовані і сучасніші корпуси інституту. Саме цей інститут тут розміщується досі. Але дача Хрущова, яку правильніше називати садибою Бєіьського, стоїть на своєму місці як пам'ятка архітектури. Є відповідний статус.

Садиба Чигиринцевої

• Садиба Чигиринцевої

У Києві досі є кілька десятків дерев'яних садиб різного ступеня безпеки. На Андріївському – єдиний. Це №19. Садиба Чигиринцевої, побудована наприкінці 19 століття в модному тоді стилі а-ля-рюсс — з різьбленням та орнаментами. Потім Чигиринцева відписала цей особняк сім'ї Доніних - і якийсь час його так і звали Будинок (особняк Доніних). За радянських часів, у 1980-х роках, на другому поверсі була майстерня київської художниці Ніни Велігодської. У 1980-х роках минулого століття двір садиби був більшим — як і навпроти нього, так і у дворі, росли дерева. Зараз їх менше, схил повзе, і простір двору катастрофічно зменшився.

Садиба Мурашка

• Садиба Мурашка

Садиба Мурашка, названа від імені відомого власника, – найвідоміша та одна з найстаріших споруд на вулиці Мала Житомирська. Вона розташована в середній частині вулиці, буквально за кілька хвилин ходьби від Майдану. 1894 року у синів Григоровича-Барського садибу викупив купець 2-ї гільдії, майстер іконостасів та іконописець Олександр Іванович Мурашко. Він був вітчимом Олександра Мурашка-молодшого – відомого живописця, якого називали першим українським європейцем. Невдовзі Олександру Олександровичу через суперечки з вітчимом довелося залишити будинок. Конфлікт полягав у тому, що Мурашко-старший хотів, щоб пасинок, як і він сам, був майстром і продовжив його справу, а Мурашко-молодший, навпаки, тягнувся до мистецтва та хотів стати справжнім художником. Олександр Олександрович із золотою медаллю закінчує Санкт-Петербурзьку академію мистецтв, а далі навчається у знаменитого художника Іллі Рєпіна. Після того він їде до Риму та Венеції, надовго зупиняється в Мюнхені та Парижі. Саме у Французькій столиці», Мурашко-молодший пише свої найкращі полотна: «Паризьке кафе», «на вулицях Парижа», «Дівчина в червоному капелюсі». 1907 року він повертається до Києва визнаним художником, і стосунки з вітчимом налагоджуються. Європейська популярність зробила свою справу – тепер мати портрет авторства Олександра Мурашка-молодшого вважається надзвичайно престижно. Поселяється у садибі на Малій Житомирській, де обладнує майстерню. У цей час художник багато пише портретів селян, передаючи їх життєву мудрість, душевну чистоту і непросту долю. 1909-12 року Олександр Олександрович викладав у Київському художньому училищі, 1913-го відкрив власну художню студію — класи живопису та малювання на вулиці Інститутській. 1919 року видатного художника підступно вбили чекісти неподалік свого будинку. Заповзятливий Олександр Іванович Мурашко врахував потенційні можливості садиби, і в 1898 році, у розпал "будівельної лихоманки" вздовж усієї правої сторони ділянки збудував чотириповерховий прибутковий будинок, звернений до вулиці вузьким торцем — головним фасадом. У будинку було шість квартир — три трикімнатні і три семикімнатні, які здавались наймом. У нижньому ярусі — лавка, льох і дві кухні. За описом садиби 1894 року, парадний вхід був праворуч - і в особняк, і в прибутковий будинок. Ймовірно, на початку ХХ століття на місці дерев'яного сараю середини ХІХ століття збудовано флігель. Садибу реконструювали після пожежі 1905 року.

Садиба Уварової

• Садиба Уварової

Спочатку садиба належала Уляні Веселицькій та її сім'ї, а в 1870 її правнук продав садибу князю Воронцову. На території садиби розташовувалися: дерев'яний будинок та мурований флігель, які фасадами виходили на Липську вулицю. Через десять років власник садиби знову змінився і стала дружина інженера-технолога Едуарда Адельгейма. На території ділянки регулярно проходила реконструкція особняка і в 1886 там було додатково зведено двоповерхову кам'яну споруду. 1894 року особняк перейшов у власність підприємця — Лазаря Бродського, який зробив із нього прибутковий будинок. А його дочка розділила садибу на ділянки, одну з яких якраз і продала Наталії Уваровій. Наталія Уварова – це донька відомого цукрового підприємця – Федора Терещенка. Саме за її наказом і були знесені старі побудови, а на їхньому місці було зведено новий розкішний особняк. Наталія Уварова вклала масу своїх сил у створення цього будинку. Вона особисто підбирала кожен елемент внутрішнього інтер'єру, щоб все виглядало ідеально та шикарно. На фасаді особняка була розміщена скульптура богині Артеміди, яка, власне, виступає хранителькою шлюбу та захисником матері у процесі пологів. Цей елемент архітектури також був випадково розміщений біля особняка, оскільки це був символ безпосередньої діяльності Наталії Уварової. По-перше, вона керувала одним із пологових будинків у місті, а, по-друге, сама могла працювати акушеркою та приймати пологи, допомагаючи з'явитися на світ новим діткам. Дотепер будинок зберіг на 80% свій початковий інтер'єр. Тут можна подивитися золоту бальну кімнату, колони при вході в особняк, парадні сходи всередині будинку. Що також цікаво, що періодично в особняку відбуваються модні фестивалі, покази мод та інші світські заходи. Також особняк Уварової – це чудове місце для проведення різноманітних фотосесій для прекрасних дівчат.

Садиба Іпсіланті

Констянтин Іпсіланті

• Садиба Іпсіланті

Будівлю звели 1799 року для коменданта Печерської фортеці. 1807 року в садибі оселився князь Костянтин Іпсіланті разом із сім'єю. Пізніше тут мешкав його син. Костянтин Іпсіланті - князь грецького походження, який обіймав високі державні посади в Османській імперії, правив у Молдові та Валахії, а останні десять років провів у Києві. Вважається, що саме його біографію у своєму романі про графа Монте-Крісто описав Олександр Дюма. Варто зазначити, що сам Дюма не був особисто знайомий із князем. Найімовірніше, він просто скористався опублікованими на той час мемуарами французького емігранта графа де Лагарда. У 1811 році він був вхожий у будинок князя Іпсіланті, користувався його прихильністю, а потім отримав право надрукувати мемуари про східну політику. Спочатку будинок був дерев'яний, двоповерховий, пізніше до нього прибудували третій поверх. Збудували його у 1799 році у стилі класицизму для коменданта Печерської фортеці Вігеля. У тридцятих роках 19 століття садибу Іпсіланті придбала Лаврська іконописна майстерня. Провулок із тильної частини фасаду зараз також називається Іпсілантьєвський. Будинок мала намір викупити українсько-грецька громада, але їй це не вдалося. Нинішні власники планують відреставрувати маєток, повернути приміщенню первозданний вигляд: залишити два поверхи з портиком, як на старих фото. Тут хотіли відкрити кімнату-музей історії споруди та її власника. У 2014 році застарілий будинок придбав приватний підприємець, який вирішив облаштувати тут ресторан. Крім того, інвестор вирішив повернути похмурому особняку первісний вигляд. У 2017 році творча майстерня відомого архітектора-реставратора Юрія Лосицького розпочала реставрацію видатної пам'ятки історії та архітектури. Як відомо, особняк Іпсіланті — один із небагатьох житлових будинків Печерська, збудованих ще у XVIII столітті.

Мiстичнi садиби

Садиба Якима Сулими

• Садиба Сулими

Садиба Сулими у Києві є класичним будинком із привидами, про який ходять, як мінімум, три страшні історії. Її потойбічним мешканцем вважався колишній господар – Яким Сулима, нащадок старовинного гетьманського роду. Відомо, що будівництво садиби було задумане Якимом та його дружиною Уляною у 1833-му році. Але ще до закінчення будівництва, 1840-го року, Сулима трагічно загинув. За однією з версій причиною смерті стало вбивство, за другою – нещасний випадок. Відносно недовго сумувавши, його вдова вдруге вийшла заміж за генерала Миколу Ловцова. Саме після цього й почалася містика. Мешканців і гостей добудованої садиби почав лякати примара Якима Сулими, якому, нібито, дуже не сподобалася «зрада» його благовірної. Зазначимо, що після смерті Уляни будинок на Лютеранській відійшов під притулок для незаможних городян. Саме після цього привид Суліми припинив свою руйнівну діяльність. Замість нього почали діяти «сили, що не ідентифікуються». Жителів «Сулимівки» почали атакувати каміння і дрібні предмети, що казна-звідки бралися. Апогеєм розгулу «нечисті» стала масштабна пожежа, яка сталася морозною ніччю 1896-го року. Вогонь знищив дерев'яну частину будинку, а від кам'яної залишив жалюгідні руїни. Тільки завдяки щасливому випадку люди від події не постраждали. Нині в будівлі на Лютеранській,16 розміщуються офіси кількох компаній, «населені» веселими та прагматичними людьми.

Садиба Дубецьких

"лігво вовків"

• Садиба Дубецьких

Садиба генерала Дубецького, що перейшла потім до роду одеських купців Панкеєвих - садиба з унікальною історією, яка могла б стати музеєм, але вже десятки років перебуває в сумному запустінні. Колись тут один із найзнаменитіших пацієнтів Зигмунда Фрейда – Сергій Панкеєв – побачив на дереві вовків. Сім гігантських білих звірів сиділи на гілках старого горіха, і посилали до маленького Сергія деякі повідомлення очима. Люпусофобія (страх вовків) не відпускала Сергія до кінця його довгого життя – а помер Панкеєв у 1979 році. Вовки з'явилися в розумі юного Панкеєва після того, як його сестра в 1906 році наклала на себе руки. Дохід сім'ї дозволяв лікувати хлопчика у найкращих психіатрів того часу, але саме знайомство із Зигмундом Фрейдом допомогло обом. Фрейд заявив, що ідея відкритих вікон і хижих вовків, які чекають і спостерігають - явна ознака пригніченої сексуальної фантазії та комплексу Едіпова. Чим і прославився, написавши одну із своїх головних книг. І ще багато чого старовина Зигмунд розповів Панкеєву, внаслідок чого той нарешті «виліз» із дитячих неврозів і став шановним страховим адвокатом. Дивно, але горіх, на якому сиділи вовки (або як мінімум одне з цих дерев – а їх було 73), досі існує. Покручений вітрами та століттями, він стоїть біля фасаду зруйнованої будівлі. Після того, як звідси виїхало керування колгоспу, садиба гине. Вночі, і особливо в негоду, завивання степового вітру в порожніх стінах величезної будівлі цілком можна прийняти за вовків. Сумна чаша фонтану біля входу і ті старі дерева лише доповнюють асоціації із занедбаним притулком потойбічних сил. Як знати – може, тут таки відкривається портал у ті виміри, звідки приходять до нас форми та символи...

Джерела

Іван Родічкін, Ольга Родічкіна. Старовинні маєтки України. — К.: Мистецтво, 2009, 384 с. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 2-ге вид. — 1728 с. Злочевский Г. Д. Не праздное чудачество: Общество изучения русской усадьбы // Библиография. 1996. № 3. С. 102—112. Прил.: Список трудов членов ОИРУ (1923—1930). Злочевский Г. Д. Чтобы не прерывалась связь времен: (О-во изучения русской усадьбы в прошлом, настоящем и будущем) // Археографический ежегодник за 1997 г. М., 1997. Иванова Л. В. О воссоздании Общества изучения русской усадьбы и проблемах исследования усадьбы// Усадьба в русской культуре XIX — начала XX веков: (Материалы науч. конф. 22-24 нояб. 1994 г. Пушкинские горы). М., 1996. Иванова Л. В. Русская усадьба и опыт ее изучения в 1920-е годы// Русская провинция: Культура XVIII—XIX вв.: Сборник статей. М., 1993. Кончин Е. Авторитет в 19 лет!: [О В. В. Згуре] // Подмосковье. 1993. Сентябрь (№ 38). Меленевская М. Ю. Воспоминания семьдесят лет спустя // Там же. Вып. 1 (17). М.; Рыбинск, 1994.

Ілюстрації

Медіа

http://www.youtube.com/watch?v=hd2PErw0Ii8 https://www.youtube.com/watch?v=-uLCmmKCQbo