Відмінності між версіями «Вінстон Черчілль»

Версія за 23:10, 25 травня 2021

Після сенсаційного піднесення в національній політиці перед Першою світовою війною Черчілль здобув репутацію непостійного судження в самій війні та в наступному десятилітті. Політично підозрюваний як наслідок, він був самотньою фігурою, поки його відповідь на виклик Адольфа Гітлера не привела його до керівництва національною коаліцією в 1940 році. З Франкліном Д. Рузвельтом і Йосипом Сталіним він тоді сформував стратегію союзників у Другій світовій війні, а після зриву альянсу він попередив Захід про експансіоністську загрозу Радянського Союзу. Він привів Консервативну партію до своєї посади в 1951 році і залишався прем'єр-міністром до 1955 року, коли погане самопочуття змусило його подати у відставку.

У жилах Черчілля текла кров обох англомовних народів, єдність яких у мирі та війні мала бути постійною метою його сприяння. Через свого батька, лорда Рендольфа Черчілля, метеорного політика торі, він походив безпосередньо від Джона Черчілля, 1-го герцога Мальборо, героя воєн проти Людовика XIV Франції на початку 18 століття. Його мати, Дженні Джером, відома красуня, була дочкою нью-йоркського фінансиста та ентузіаста скачок Леонарда В. Джерома.

Дженні Джером та її сини

Молоді роки Молодий Черчілль пройшов нещасне і, на жаль, занедбане дитинство, викуплене лише прихильністю пані Еверест, його відданої медсестри. У Гарроу його помітно поганий академічний досвід, мабуть, виправдовував рішення батька розпочати його в армійській кар'єрі. Лише з третьої спроби йому вдалося скласти вступний іспит до Королівського військового коледжу, нині Академії, Сандхерст. У лютому 1895 року Черчилль одержав звання другого лейтенанта 4-го особистого гусарського полку королеви, що був розквартирований в Олдершоті. Прагнучи стати свідком бойових дій, він використовував зв'язки матері, щоб його посилали в гарячі точки. Восени 1895 року він разом із другом Реджі Барнзом, який тоді був субалтерном, вирушив на Кубу, щоб стати свідком війни за незалежність. На шляху туди Черчилль вперше побував у Нью-Йорку. Це місто йому дуже сподобалося. Він захоплено писав матері про Сполучені Штати: «який надзвичайний народ американці!». На Кубі він приєднався до іспанських військ, що намагалися придушити повстання, і потрапив у декілька сутичок зі стріляниною. В жовтні 1896 року в складі 4-го гусарського полку прибув до Бомбея. В Індії загалом пробув 19 місяців. Жив у Бангалорі. Тричі відвідував Калькутту, а також брав участь в експедиціях до Гайдарабада та Північно-Західного кордону.

Черчілль у парадній формі

В Індії Черчилль цілеспрямовано взявся за самоосвіту. Серед іншого, познайомився з працями Платона, Гіббона, Дарвіна та Маколея. Книги йому надсилала мати, з якою він часто листувався, коли перебував за кордоном. В одному з листів до неї 1898 року він так описав свої релігійні погляди: «я не визнаю християнських чи будь-яких інших релігійних вірувань». Черчилль був хрещений в Англійській церкві. Утім, пізніше зізнавався, що замолоду пережив період шаленого антихристиянства, а в зрілому віці був агностиком. В іншому листі, до свого двоюрідного брата, він назвав релігію «солодким наркотиком» і сказав, що віддає перевагу протестантизму перед католицизмом, оскільки вважає, що той «на один крок ближче до Розуму».

Як ліберал Цікавлячись справами у британському парламенті, він називав себе «лібералом в усьому, крім імені», але додавав, що ніколи не зможе підтримати Ліберальну партію в питанні Гомрулу. Натомість приєднався до того крила Консервативної партії, що виступало під гаслами демократії торі. Під час короткого візиту додому виголосив свою першу публічну промову на партійних зборах Ліги примули в Баті. У той час він дотримувався суміші реформаторських та консервативних поглядів, наприклад, підтримував поширення світської, неконфесійної освіти, але водночас виступав проти надання жінкам права голосу. Завдяки своїм зв'язкам у Лондоні Черчилль долучився до кампанії генерала Кітченера в Судані в ранзі субалтерна 21-го уланського полку, водночас пишучи репортажі для «The Morning Post». Після битви під Омдурманом, що відбулась 2 вересня 1898 року, 21-й уланський полк розформовано[48]. У жовтні Черчилль повернувся до Англії й почав писати книгу «Річкова війна», де йшлося про цю кампанію. Вона вийшла друком у листопаді 1899 року; саме тоді він вирішив залишити армію. Він критикував воєнні дії Кітченера, особливо його немилосердне поводження з пораненими ворогами та осквернення могили Мухаммада Ахмада в Омдурмані.

2 грудня 1898 року Черчилль вирушив до Індії, щоб упорядкувати свої військові справи й оформити відставку зі складу 4-го гусарського полку. Там він проводив багато часу за грою в поло, єдиним видом спорту з м'ячем, яким коли-небудь цікавився. Покинувши гусарський полк, 20 березня 1899 року він відплив з Бомбея, сповнений рішучості розпочати політичну кар'єру.

Політичне життя

Прагнучи потрапити до парламенту, Черчилль виступав на зборах консерваторів. Він став одним із двох кандидатів від партії на додаткових виборах у червні 1899 року в двомандатному окрузі Олдем(Ланкашир). На зустрічах з виборцями Черчилль називав себе «консерватором і консервативним демократом». Хоч місця від Олдема раніше діставались консерваторам, але цього разу з невеликою перевагою перемогли ліберали.

Передчуваючи початок Другої бурської війни між Британією та бурськими республіками, Черчилль відплив до Південної Африки як журналіст Морнінг Пост під редакцією Джеймса Нікола Данна. У жовтні він прибув до зони конфлікту поблизу Ледісміта, який тоді був в облозі бурських військ, і вирушив до Коленсо. Поїзд був обстріляний бурськими військами і зійшов з рейок. Його взяли в полон і запроторили до табору військовополонених у Преторії. У грудні Черчилль втік із в'язниці та ухилився від переслідувачів, сховавшись у шахті. Зрештою, ховаючись у вагоні вантажного потяга, він дістався безпечного місця в португальській Східній Африці. Його втеча привернула велику увагу. У серпні Черчилль винайняв квартиру в лондонському районі Мейфер, на Маунт-стріт, 105, де жив і працював наступні шість років. На загальних виборах у жовтні 1900 року він знову став одним із кандидатів від консерваторів у двомандатному окрузі Олдем. Цього разу 25-річний Черчилль з невеликою перевагою посів друге місце і вперше став депутатом парламенту. Того ж місяця він опублікував книгу Марш Ієна Гамільтона про свої пригоди в Південній Африці. Ця книга лягла в основу низки лекції, що він їх прочитав у листопаді в Британії, США та Канаді. Так він хотів заробити на прожиття, адже депутати парламенту тоді ще не отримували зарплатні. У США Черчилль зустрівся з Марком Твеном, президентом Вільямом Мак-Кінлі та віцепрезидентом Теодором Рузвельтом; з останнім він не ладнав. Пізніше, навесні 1901 року, також читав лекції в Парижі, Мадриді та Гібралтарі.